Марк Лівін: «Таких інтимних, затишних і компактних міст, як Тернопіль, дуже мало у світі»

Інтерв’ю з Марком Лівіном у перший день фестивалю «Ї» в Тернополі, 28 березня.

— Які враження від фестивалю «Ї» у Марка Лівіна?

— Мінусів побачити не встиг. Можливо, тому, що я завжди переоцінюю ситуацію. Затишна атмосфера, привітні люди, хороші звук і заклад. За весь період моєї творчості – це один з найбільш якісно організованих мистецьких заходів, які я відвідував.

— Як розцінюєте значення таких мистецьких заходів у рамках останніх подій в Україні?

— Таке дійство дозволяє людям відволіктися від надмірного хаосу, який зараз актуальний в країні. Фестиваль «Ї» один з тих, хто робить виклик брехливій системі влади. Це добро на противагу злу, яке заряджає людей вірою і прагненням робити світ кращим. Це починається з поняття «я люблю світ – значить, він для мене інший, ніж його намагаються показати». З 23 до 25 квітня ц. р. у Донецьку відбудеться форум українських письменників, організатором якого є Любко Дереш. Це буде значний виклик населенню Східної України. Відвідувачі форуму матимуть змогу поставити письменникам не одне каверзне питання.

— Сьогодні Юрій Андрухович читав текст, в якому зазначив, що міста Тернопіль ще немає. Що Ви думаєте з цього приводу?

— Мені важко коментувати слова Юрія Андруховича.

— Тоді оцініть місто.

— В Тернополі завжди почуваюся затишно. Я багато подорожую. З власного досвіду переконаний, таких інтимних, неагресивних, компактних міст дуже мало у світі. Можливо, ще й тому, що це місто близьке мені за менталітетом – родом я з сусіднього Івано-Франківська. Наші обласні центри чимось схожі.

— З чим у Вас асоціюється друга назва фестивалю «Ї» — «Їдка суміш»?

— Це єдиний негативний момент, який я помітив у цьому мистецькому заході. Слова мають велике значення, вони можуть «гвалтувати» не гірше фізичного явища. І дієприкметник «їдка» у назві фестивалю має негативний відтінок.

— Над чим Ви зараз працюєте як митець?

— Разом з Дімою Чоловським (він здійснив музичне оформлення виступу Марка Лівіна та Івана Байдака в РК «Maxim» 28 березня, — ред.) працюємо над релізом нового альбому аудіопрози. Він вийде в травні цього року. Також сподіваюся завершити новий роман, який планую видати восени.

— Ви вже остаточно визначилися з формою, в якій творите літературу?

— У моєму творчому доробку є коротка проза, яку я пишу і читаю на подібних заходах, як фестиваль «Ї». Є об’ємна проза, переклади. З формою текстів уже визначився – це повний мінімалізм, багато місця для уяви читачів.

— Знаю Вас, як активного користувача соцмережі «Instagram». Яке значення для Вас має ця форма спілкування?

— Окрім літератури, я працюю у сфері реклами у великому рекламному агентстві Києва. Цей фах навчив мене використовувати всі можливі інструменти. Instagram – один з доступних інструментів донести щось про себе іншим. Нехтувати соціальними мережами не можна. Там є читачі, глядачі, слухачі. Зараз мало українських письменників взагалі тісно працюють з діджиталом, тобто з цифровим світом, надаючи перевагу друкованим виданням. Я ж хочу активніше охопити саме цифровий простір. Якщо взяти до уваги світовий досвід, в Америці вже є тенденції, коли письменники взагалі не видають паперових книг, виключно використовуючи цифру. Так само й на ринку преси – актуальність паперової форми зменшується. Електронні версії текстів, соцмережі в Україні скоро стануть єдиним засобом, аби письменнику не залишитися забутим мамонтом.

— Які позиції сьогодні вітчизняної реклами на світовому ринку?

— Вигляд рекламного продукту найперше залежить від клієнта, тому змушує маркетологів працювати згідно з певними рамками, без простору для уяви. Тому тут творці реклами радше виконавці, ніж митці. Український бренд теж дуже сильно ввігнаний в рамки, він безідейний. Наші бренди сильно закомплексовані, бояться наблизитися до людей. Великою популярністю, натомість, користуються соціальні проекти. Сильним у цьому плані є фонд Олени Пінчук проти СНІДу. Насправді, реклама може бути смішною, цікавою, і найголовніше, приносити користь бренду. Не треба цього боятися. Навіть офіційне спілкування у соцмережах між брендом і потенційним споживачем – теж не правильно. Це простір, де актуальний простий, доступний, навіть душевний контакт.

— Як прокоментуєте тезу, що без наркотиків реклама була б нудною? 

— Це двозначна історія. Є люди, які дійсно не бачать себе без цього. Постійна робота з креативом вимагає виходу за рамки. Тут ти не помножуєш одиницю на кількість N, а створюєш продукт від нуля до одиниці. Однак, люди, які ведуть здоровий спосіб життя, створюють не гірші продукти. Думаю, що це думка про наркотики в рекламі нав’язана історією Фредеріка Бегбеде «99 франків».

Ірина ЮРКО.

Фото автора.