Мистецтво хамства та “серйозних зв’язків” від директора тернопільської Картинної галереї
Не перший рік у тернопільській Картинній галереї ТОО НСХУ проходить виставка Модерного мистецтва. Як зазначається в інформаційному буклеті, директор поставив собі за мету згуртувати митців України, що відкрили себе в мистецтві модерну.
Та, на жаль, сьогоднішня стаття не про красу українського абстрактного живопису. Усім давно відомо, що мистецтво – це культурне надбання народу. Завдання журналістів – донести його до мас. Прогулюючись центром міста, вирішила відвідати галерею. Не встигла я зайти у виставкову залу, як почула від пані, що сидить при вході, ” у нас фотографувати не можна”.
– Перепрошую, я б хотіла написати статтю про виставку.
– Наш директор забороняє фотографувати, – відповіла вона мені.
– Перепитайте, будь ласка, – попросила я.
– Не дозволяє, – відповіла вона, повертаючись з кабінету – можу його покликати, – додала працівник галереї.
– Будьте добрі.
У зал вийшов директор, пан Ігор.
– У нас не можна фотографувати, – вигукнув він незадоволено.
Мабуть, не лише мені відомо, що пан Ігор славиться зухвалою манерою спілкування.
– Мій сайт культурно-мистецького спрямування. Я хотіла зробити хоча б декілька фотографій, – уточнила йому.
– Звідки я знаю, шо то за сайт? Наші журналісти й так роблять багато помилок; неправильно вказують прізвища авторів, а потім це все копіюється іншими.
– Я буду писати свою статтю, – уточнила я.
– Ви не розумієте, що фотографувати не можна? На відкритті виставки ми виділяємо декілька годин для журналістів , от тоді й приходьте.
– Але я б хотіла розповісти тернополянам про культурні події нашого міста. Що поганого в тому, що фотографуватиму зараз?
– Наша галерея відкрита – нехай заходять і дивляться, – емоційно відповів він, – Ви хоч знаєте, скільки це все коштує? Ця скульптура коштує шість мільйонів. Ви собі уявляєте, які це гроші?
… До чого були ці слова, не маю жодного уявлення.
– А хто встановив такі правила, – запитала.
– Я встановив, – відповів пан Ігор.
Тим часом, в нашу розмову з грізними викриками втрутилась відвідувачка галереї.
– Слухайте, у вас акредитація є? Як не маєте акредитації, то й не маєте права фотографувати, – сказала вона неприємним тоном.
– Перепрошую, а ви хто? – запиталась я.
– Я також працюю в області ЗМІ, тому добре знаю всі правила.
– Прошу, представтесь,- попросила я.
– Ви собі слави моїм іменем не робіть. В мене за спиною є багато людей, які можуть за мене постояти, – відповіла відвідувачка.
– Мені вашої слави не потрібно, це ваші слова, – відповіла їй.
Зрозумівши, що поговорити мені немає з ким, вийшла з галереї з жахливим настроєм.
Пишу свої переживання від щирого серця. При чому тут слава? Коли ми вже відійдемо від цього шаблону? От скажіть, що поганого в тому, щоб афішувати культурні події? Хіба мистецтво окреслюється декількома годинами “для журналістів” чи “акредитацією”. Я задумалась, чи взагалі хоч хтось отримує запрошення на виставки у Картинну галерею?
Відверто кажучи, після такого теплого “європейського” прийому немає ніякого бажання відвідувати цей “храм мистецтва”.
Оксана Ратушняк
Нехай би дав ПРОКОМЕНТАР директор тернопільської Картинної галереї свою поведінку і “правила,які він сам встановив” на цю статтю Погляду.
кажуть, що приторговує той директор …..