На Тернопільщині у старому вулику знайдено унікальні документи українських повстанців

На Тернопільщині у старому вулику знайдено унікальні документи українських повстанців – учасників національно-визвольного руху ОУН-УПА. Про це повідомляє кореспондент Укрінформ Олег Снітовський з Тернополя.

Цю неймовірну історію розповів мені знаний на Тернопільщині краєзнавець, пошуківець та відкривач досі невідомих сторінок історії рідного краю, заслужений працівник культури України, кандидат педагогічних наук, директор Чортківського гуманітарно-педагогічного коледжу імені Олександра Барвінського Роман Іванович Пахолок.

НІЧОГО ВИПАДКОВОГО НЕ БУВАЄ

– Романе Івановичу, ми з вами зустрічалися восени 2017 року на околиці Чорткова, у полі, де вам із кількома ентузіастами вдалося зробити, здавалося б, неможливе – віднайти місце розстрілу фашистськими окупантами понад півсотні українських патріотів, в’язнів Чортківської тюрми… Згодом їхні останки було урочисто перепоховано, названо поіменно кожного, хто тоді загинув мученицькою смертю. І ось нова сторінка з історії рідного краю, сторінка, яку відновлено передусім завдяки вам, – віднайдений архів УПА. Є зв’язок між цими обома історіями чи це просто випадковість?

– Напевно, у цьому житті випадковостей не буває. І, характерно, що ці два випадки, як ви кажете, між собою у дечому схожі. Я вже вам розповідав, що п’ять років тому до мене звернувся житель Чорткова Юхим Макотерський і розповів, що восени 1942 року гітлерівці розстріляли українських патріотів – десь у полі за Чортковом, але точне місце невідоме.

– Пригадую, ви розповідали, що пошуки тривали не один рік?

– Так, ми по суті, три роки збирали різні свідчення старожилів, залучали археологів із Івано-Франківщини, пошуківців із меморіально-пошукового підприємства «Доля» Львівської обласної ради, історико-патріотичного товариства «Патріот». І раз випадково я розмовляв із одним мешканцем Чорткова, Григорієм Опацьким, який мені розповів історію: давно, під час полювання лис втікав від нього, мисливець вже майже у норі спіймав його за ладні лапи, а тваринка, борсаючись, вигребла… людські кістки. Ця випадкова зустріч і прискорила пошуки, результат яких – віднайдене місце розстрілу українських патріотів.

ПІД ОХОРОНОЮ БДЖОЛИНОГО РОЮ

– Випадок допоміг вам і вдруге?

– Саме так. Ось ця знахідка – направду безцінний скарб.

Роман Іванович показує кілька томів із прозорими файлами. У них вкладені старі, пожовклі листки і поруч – аркуші із видрукованими на комп’ютері текстівками. Все це – архів Української повстанської армії із поясненнями до кожного документу.

– То як же він до вас потрапив, цей історичний скарб?

– До мене звернувся лікар-ендокринолог Чортківської районної лікарні Роман Мальонка. Він знав, що я цікавлюся історичним минулим нашого краю, та й про знайдене нами місце розстрілу 56 членів ОУН теж знав. Тому й прийшов до мене із новиною, яка мне просто стрепенула.

Роману Мальонці житель села Стара Ягільниця, колишній фельдшер-пенсіонер Микола Рибчак розповів цікаву історію. У цього чоловіка роками була пасіка, ще з дідівських часів. І на старість, коли вже стало важко займатися бджільництвом, пан Микола вирішив старі, мало не трухляві вулики, які своє вже відслужили, просто порубати на дрова й спалити у печі. І коли він почав розбирати одну із таких дерев’яних хатинок, що десятиліттями служила бджолам прихистком і місцем накопичення меду, він раптом розгледів між дошками згорток. А потім – ще один пакунок, і ще… Коли ж пасічник розгорнув один із них, то побачив там стоси акуратно складених листків. Глянув на них – і одразу ж зрозумів, що це не просто старі листки і газети, а дещо набагато більше й важливіше. І він звернувся до свого колеги Романа Мальонки, а той, знаючи про мої пошукові роботи, дослідницьку роботу, вже зателефонував мені.

– Безумовно, той, хто ховав цей архів, вибрав досить таке несподіване місце для зберігання. Адже за подібні знайдені матеріали він міг би серйозно постраждати.

– Саме так, у Сибір, у табори гнали тих, хто десь сказав необережне слово, а тут – купа збережених і захованих документів українських націоналістів, патріотів, що боролися як із німецькими окупантами, так і з радянським сталінським режимом, що прийшов на українські землі.

ОПЕРАЦІЯ «ПОРЯТУНОК»: НІЖ, ПІНЦЕТ І ТЕРПІННЯ

Роман Іванович на столі свого кабінету у коледжі, розкладаючи важкі теки із збереженими документами УПА, розповідає, як тривало повернення цих документів до такого стану, що їх можна взяти в руки й прочитати.

– Коли мені передали той пакунок і я хотів взяти звідти один-два листочки, то краї буквально між пальцями покришилися й впали долу. Попробував акуратно витягнути їх пінцетом – теж не вийшло, листочки ламалися… Це були напівзотлілі згортки, вони усі злиплися. Перше відчуття: чи я собі з цим всім дам раду? Бо воно було, кажу, у дуже поганому стані, все розпадалося, коли торкався. На тих листочках залишилися слідки комашок, можливо, бджіл, жучків, що туди позалазили й точили папір…

– А не було думки кинути це все і віддати комусь, скажімо, фахівцям-архіваріусам, реставраторам, і нехай займаються цим самі?

– Віддати – означало підвести тих, хто мені цей архів передав. Зрештою, я не знаю, якою пізніше була б доля цих документів… Тож вирішив самостійно розібратися із знайденим. На підмогу прийшла дружина. Вона порадила десь тиждень потримати ці документи на відкритому повітрі, щоб трішки зволожилися і стали не такими крихкими – тоді поступово можна буде листочки від’єднувати один від одного. Я дослухався до цієї поради.

І розпочалася операція «Порятунок», як я її для себе умовно назвав. Я з цими документами працював як лікар. З заточеним ножем, кількома пінцетами, металевою лінійкою, різними пластинками підважував буквально кожен аркуш, щоб він не розірвався. І дружина, і син мені в цьому допомагали, цілими вечорами сиділи над документами. А скільки вихідних на це пішло, то цього не буду вже рахувати… По суті, у нас вдома кілька місяців підряд не було суботи-неділі вільної, тільки цим архівом і займалися.

«ГАРЯЧИЙ ПРИВІТ ШАХТАРІВ МАКЇІВКИ КЕРІВНИКУ РАЙВІДДІЛУ НКВС»

– Пане Романе, бодай оглядово розкажіть про ці документи. Що ж, власне, було заховано у тому сільському вулику?

– Знаєте, коли вже почав уважно переглядати ці документи, то зрозумів що то не просто архів УПА, архів повстанців, а документи бандерівців, де вони це слово пишуть з великої букви, матеріали служби безпеки ОУН-УПА. Документи датовані 1944-1945 роками. Всього вдалося, фрагментарно чи цілісно, відновити 240 знайдених листків, понад 50 повстанських журналів, пропагандистських брошур підрозділів ОУН-УПА.

– Бачу, кожен документ поміщено у файл, а навпроти нього – передруковано його зміст, бо не все в оригіналі можна одразу зрозуміти. Це ж колосальна, скрупульозна праця. І ви самі з цим усім впоралися?

– Ні, не сам, звичайно. Як на роботі дізналися, що я, як кажуть, в «позаурочний час» працюю над цими архівами, колеги зголосилися допомогти. Хочу їх назвати, бо це завдяки і їм, у значній мірі, нині легше можна розібратися у змісті й суті знайдених документів. Отож, Галина Іжевська, Ірина Левіцька, Тетяна Владика, Руслана Слободян, Ірина Пасічник, Мирослава Лаврик, Галина Єрмолаєва, Наталія Карач, Лілія Герчак, Лариса Пельвецька, Інна Біла вечорами, удома набирали тексти оцих повстанських відозв, агіток, розвідувальних донесень, наказів та розпоряджень керівників підрозділів ОУН-УПА, що діяли в нашому районі у 1944-1945 роках.

– Можна виокремити загальну тенденцію, так би мовити, «дух», що проглядається у цих документах?

– Передусім у них вбачається високий рівень патріотизму людей, про яких ідеться. І справа не у гаслах «Слава Україні!» та «Героям Слава!», якими переважно починалися і закінчувалися ці документи. Сам їхній зміст, глибинна суть засвідчують, яку велику силу волі, глибоке переконання у своїй правоті мали ці люди. А яка конспіративність була! Усюди імена-псевдо, постійна обережність, глибока конспірація. А інакше і не могло бути, бо це справа життя і смерті: один необережний крок, і все – розстріл, смерть… Адже повстанці розуміли, що каральні радянські органи постійно пильнують, аби виявити підпільну діяльність ОУН-УПА.

– Які документи вас особливо вразили?

– Та тут кожен листок – це цілий пласт людських переживань, емоцій, трагедій, перемог і зрад… Є тут багато прізвищ справжніх патріотів, про яких ми поки що мало знаємо. Вірю, що знайдений архів допоможе родичам дізнатися правду про своїх предків, які загинули насправді героїчною смертю. Але є тут, на жаль, й імена тих, хто воював проти повстанців, хто допомагав окупаційній владі, є прізвища зрадників. Не будемо називати їх із певних причин…

– Бачу, тут є і збережені окремі листки сатиричних журналів, які випускали підпільні друкарні УПА…

– Так, ось «Український перець», сатира просто вбивча. Зачитаю хоча б оцю замітку, яка називається «Подяка шахтарів»: «На шахтах під Макіївкою на Донбасі з’явився із свитою представник райвідділу НКВД, який намагався заарештувати старого шахтаря, який не перевиконував шалених планів з видобутку вугілля. Шахтарі дуже «радо привітали» енкаведиста, обступили його з різних боків, обхопили й почали підкидати. А тоді спільними силами піднесли його до висоти телеграфного стовпа. А щоб він звідти не впав, то прив’язали його за шию мотузкою». Або ще одна замітка: «До Києва приїхали стахановці з московського заводу із виготовлення ручних кайданів та механізованих шибениць. Московські винахідники Сєров і Палачов хвалилися, що виробничий план виконано на 1000%. Особливо якісні кайдани та шибениці вироблено і відвезено для трудящих України», – написали друкарня «Смерть гітлерівсько-сталінським катам», йдеться наприкінці замітки.

За словами Романа Пахолка, нині на завершальному етапі підготовка до видання книги, куди увійдуть копії архівних матеріалів, знайдених у вулику, а поруч – опис того, про що йшлося на пожовклих, сточених часом сторінках історії повстанської боротьби мешканців цього куточку України.

Це для того, каже Роман Іванович, щоб зробити минуле доступним, пробудити, передусім у молоді, потребу вивчати, дізнаватися й переосмислювати історію України, спонукати до пошуків, нових досліджень.

Олег Снітовський, Тернопіль
Фото автора