Навіщо Правому сектору влада?
“Правий сектор” в основному виріс із Всеукраїнського об’єднання “Тризуб” імені Степана Бандери.
Свого часу я брав інтерв’ю в Провідника “Тризубу” Василя Іванишина (нині, на жаль, уже покійного). Василь Петрович наголошував на двох речах: “Тризуб” – організація орденська; “Тризуб” не йде у владу.
Правонаступником Василя Іванишина в “Тризубі” став Дмитро Ярош, який нині очолює “Правий сектор”.
Коли я почув, що “Правий сектор” перетворюється на партію з метою йти у владу, написав про те, що це помилка. Звичайно, в нових умовах треба діяти по-іншому, але націоналістична організація має зберігати свою орденську сутність, адже на владу можна впливати по-різному, і не завжди присутність у владі є найбільш ефективним засобом.
Мабуть, сам Дмитро Ярош на собі переконався, наскільки мізерною є його роль як народного депутата України на діяльність Верховної Ради. Хіба що депутатська недоторканність ще може не зв’язувати йому рук і ніг.
Чимало рядових членів “Правого сектора” можна назвати стихійними націоналістами, але вони не знайомі з ідеологічною спадщиною творців українського націоналізму, а в своїх практичних діях доволі часто діють всупереч засадничим принципам українського націоналізму.
На виборах у жовтні “Правий сектор” створить депутатські фракції у багатьох місцевих радах, особливо на Заході України, посунувши “Свободу” і “Самопоміч”, проте їм доведеться бути в опозиції до Блоку Петра Порошенка і Народного фронту. Але вже сьогодні видно, що у “Правому секторі” є багато випадкових людей, як, зрештою, у будь-якій партії. Насамперед, вони далекі від української національної ідеї.
“Правий сектор” може повторити долю “Свободи”, яка загрузла у невмінні розв’язувати господарські проблеми, не уникнула хабарництва й корупції. А все через відсутність у голові української національної ідеї, хоча на словах були патріотичні гасла, а на грудях – вишиванки.
Наївну молодь “Правого сектору” уже зараз на місцях використовують місцеві бізнесові структури, в яких сховалися колишні відверті бандюки і злодії. Вони підгодовують цю структуру в надії, що юнаки і юнки, які мріють про справжню незалежність України, відпрацюють цю “турботу” потрібними голосуваннями.
Децентралізація і підсилення ролі місцевого самоврядування не допоможуть розв’язати проблеми, оскільки основною загрозою для України залишається не стільки війна Росії проти нас, а подальший паразитизм рад, створених ще Леніним. Ця ракова пухлина роз’їдає Україну зсередини. Навіть якби у місцевих радах засідали ідеальні депутати, вони не можуть здолати Систему, відпрацьовану ленінськими радами за майже століття.
Українці за своєю ментальністю більше тяжіють не до рад, які не несуть відповідальності ні за що, а до народного самовладдя, започаткованого козаками в Запоріжській Січі, коли кожний відповідаєв за себе і всі за всіх. У нинішніх умовах важко запровадити подібні принципи, які, до того ж, потребують модернізації, але поступові кроки у цьому напрямку дозволять зламати нинішню Систему антиукраїнських рад, що показали свою безпорадність.
Перебування “Правого сектора” у владі може бути виправданим лише тоді, коли його ідейні натхненники і рядові члени робитимуть кроки у напрямку до народного самовладдя.
Коментарі вимкнені.