Неперевершений майстер графіки — тернопільський митець Ярослав Омелян
Художник має бути неповторним. У цьому переконаний неперевершений майстер графіки, тернопільський митець Ярослав Омелян. А все починалося з дитинства. У сільського хлопчика, який виріс на лоні природи, було своє особливе світосприйняття, яке з допомогою олівця матеріалізувалося на папері. Цікавили пташки, рибки, жучки, все, що жило своїм життям у навколишньому світі. Лежачи горілиць на траві, спостерігав, як високо в небі в’ється жайворонок, завмирає в польоті, доспівуючи свою пісню. У пам’яті залишилися спогади про смаковиті груші із священицького садку, куди організовували хлопчачі набіги, чудові краєвиди рідної Мшаної неподалік старовинного Львова, яку довелося назавжди покинути у юнацькі роки…
І Сибір «несходимий»
– У 1950 році сім’ю виселили на Сибір. Правду кажучи, тільки Ярослава з матір’ю. Батько тоді уже перебував у тюрмі ( як голова кооперативи отримав строк за чужу розтрату), старший брат Йосип, вояк УПА, загинув у Яворівських лісах. Сам Ярослав тоді навчався на 2-му курсі інституту прикладного і декоративного мистецтва у Львові і, приїхавши додому, потрапив під чекістську спецоперацію. Так мало бути, – каже Ярослав Максимович, – без мене, мама, якій уже було за п’ятдесят, пропала би в Сибіру. Із хати взяли лише два клунки, загорнутий у перину образ. Місяць їх ще утримували у Львівській тюрмі, відтак повантажили в товарняки і в дорогу. Давали лише води. Чотири тижні везли аж до самого Байкалу. Звідти – ще 800 кілометрів до Іркутського краю. Уже на місці: кого відправили у тюрму, решту – в бараки. Ніякої компенсації чи допомоги. Ярослав Омелян освоїв декілька професій, починав вантажником, доводилося важко працювати, аби вижити. Але й малювання вабило. Допомагав відомому художнику Задніпровському, який відбував покарання, оформлював місцевий клуб, завдяки йому також навчився багетної справи.
– Найсумнішим було те, що ми із мамою були поселені навічно, кожної суботи відмічалися у комендатурі, – пригадує Ярослав Максимович. – І тільки після смерті Сталіна відчули полегшення, а вже 1959 року дозволили нам повернутися в Україну.
Прихисток знайшли у Тернополі
– Приїхали з матір’ю до Тернополя, тут проживав мій добрий знайомий на прізвище Мурій. Прихильні до нас люди допомогли з пропискою, – каже пан Ярослав. Згодом вдалося завершити навчання, працював у багетному цеху промкомбінату. Усе життя перебував під пильним наглядом кадебістів. Аби вступити у Львові до інституту, довелося «загубити» паспорт, де була відмітка про спецпоселення. Виробив новий, так би мовити, чистий. Однак все одно викликав до себе працівник КДБ, який працював у навчальному закладі. Правда, змилувався наді мною, дозволив вчитися. І серед них траплялися люди…
За багато літ у Тернополі художник Ярослав Омелян здобув заслужене визнання. Він – член Національної спілки художників України (1983 р.), лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Братів Лепких (1994 р.). Переможець Всеукраїнського конкурсу екслібрисів імені Братів Лепких (1997 р.), удостоєний звання «Людина року» (м. Тернопіль, 2002 р.), подяки Президента України (2005 р.). У 2008 році Президент Віктор Ющенко присвоїв йому почесне звання заслуженого художника України.
«Екслібриси пам’яти»
Нині пан Ярослав майже не працює. Даються взнаки літа – 1 січня 2019 -го відзначатиме вагомий ювілей: 90 років від дня народження. Усе життя трудився у галузі станкової і прикладної графіки, плаката, акварелі, рисунка. Та найбільше визнання в Україні отримав як «Король екслібрисів». Так влучно назвали його тернопільські журналісти. Створив понад двісті мініатюрних графічних робіт, на яких розміщено прізвище власника книгозбірні та малюнок, що розкриває його захоплення чи професію. Тут – історичні постаті, релігійні діячі, проводирі національно-визвольного руху, сучасні політики. Книги Ярослава Омеляна «Екслібриси пам’яти» – унікальне явище і можна стверджувати, що екслібрис він відродив і увічнив.
«Я ніколи не думав, що зможу дожити до таких поважних літ, – каже Ярослав Максимович. – Кожен з нас є маленькою частинкою Всесвіту і тільки Божественна сила визначає наш шлях у житті. Тішуся тим, що вдалося зробити у мистецтві, дочекатися правнука. Життя продовжується».
Петро ГУДИМА,
Коментарі вимкнені.