Незвичайна краса подвір’я сім’ї Гочів із Тернопільського району (фото)
Будь-якої пори року подвір’я, де живе подружжя Андрія та Світлани Гоч, вражає красою. Розкішні кущі троянд, магнолія, рожева верба, різновиди ялівцю – плямистого, блакитного, жовтого, канадська ялинка, неймовірних форм насадження самшиту, звичайна й золотиста туї з хвилеподібними кронами.
– Ми віддаємо перевагу багаторічним зеленим насадженням, які незалежно від погоди за вікном зберігають свіжу зелену барву, – розповідає Світлана Василівна. – Оригінальність крон – винятково заслуга чоловіка.
Андрій Гоч – вчитель і художник за покликанням. У Соборненській школі він уже понад 20 років викладає образотворче мистецтво і трудове навчання, вдома також малює, майструє, садить дерева й декоративні кущі й надає їм оригінальних форм. Це – спільне сімейне хобі.
Спочатку мріяли про гарне подвір’я біля батьківської хати. Альтанка, яку Андрій Степанович змайстрував ще наприкінці 90-х, стала першою його окрасою. Коли ж на тернопільському ринку на початку 2000-х з’явилися в продажу саджанці вічнозелених рослин, купили тую, яка сьогодні хвилеподібним шпилем здіймається на 5-метрову висоту і є своєрідною візитівкою їх садиби.
– Це звичайна туя, яку Андрій вирішив оригінально «підстригти», – жартує Світлана Василівна. – Згодом ми стали цікавитись японськими мистецтвами формування крон дерев «нівакі», «бонсай», і це нас настільки захопило, що знайшло втілення на власній присадибній ділянці.
У стилі «бонсай» першими були сформовані два кущі самшиту, які багато років тому посадили біля хати батьки Андрія Степановича. Самшит собі просто ріс та й ріс. Сьогодні це оригінальні мінідеревця з кулеподібними гілками, такі на наших теренах побачиш нечасто. Справжня екзотика.
Втім, Андрій Степанович застерігає, що, незважаючи на невибагливість вічнозелених насаджень, вдаватись до їх «підстригань» треба нечасто, з великою вдумливістю та обережністю: природа зазвичай не любить агресивних втручань. Зрізані під час сезонних стрижок молоді пагони він закладає в шкілку для вирощування саджанців, тож багато екзотики, яка прикрашає подвір’я Гочів та дарує красу і прохолоду в літню спеку, виросло вже на землі в Соборному, де вони живуть, – селі, що входить до Байковецької ОТГ.
Особливий для подружжя хвойний кущ, який вони привезли у 2008 році з подорожі в Закарпаття. Джеряпін – так називають цей низькорослий витвір дикої природи карпатці. У відкритих наукових реєстрах знайти таку назву свого «пришельця з гір» моїм співрозмовникам не вдалося. Припускають, що це різновид ялівцевих, але ставляться до цього куща з особливим пієтетом – переніс у рюкзаку непросте середовище й довготривалу відстань, а прижився й тепер дарує своїм господарям приємні спогади.
Світлана та Андрій Гочі кажуть, що в них, якщо є мрія, то одна на двох, тому і вдається її втілювати. Світлана Василівна за фахом також педагог, кандидат філологічних наук, свого часу працювала заступником голови Тернопільської РДА з гуманітарних питань, директором школи-ДНЗ у Чернелеві-Руському, нині – у страховому бізнесі. Обоє стверджують, що створення такої краси, як у них, кожному до снаги. Маленьке «але»: не треба відкладати на потім, почати тепер, посадивши хоча б маленький кущик або деревце. Адже для того, щоби мрія перетворилася в рукотворні шедеври, потрібні роки не лише наполегливої, а й натхненної праці.
Ганна МАКУХ
Коментарі вимкнені.