Фантазії на тему … «Комуністів»

Якщо чесно, взагалі не мав на меті про них писати. Предмет дослідження відсутній. Про що тут писати?

В суботу зранку  пішов на кухню робити собі каву. Думав – запарю кави, піду на балкон і порелаксую при каві і сигареті поки не так душно. Та плани довелось змінити. Спонукало до цього ось що. Щоб не було сумно – ввімкнув телевізор. Краще б цього не робив. Війнуло з «ящика» такою тухлятиною. Мало не вчадів.

В найкращих традиціях застійних років, «Перший національний»… транслював з’їзд тих, хто називає себе в Україні «комуністами». З-за обвитої кумачем трибуни виступав їх випещений лідер. Одразу в голові закрутилось. «Говорил, ломая руки, краснобай и баламут» про «героїчну боротьбу комуністів» за права трудящих. Послухав його трошки, сплюнув і пішов пити каву. Але неприємний осад і відчуття зіпсутого ранку – залишилось.

Тому, щоб відімстити.

Комуністична ідеологія – є ідеологією кровожерливою, анти людяною та згубною для суспільств, що взяли її на озброєння при творенні державності. Історичний досвід – тому підтвердження. Будь-де.   Чи то на Кубі, чи у В’єтнамі, чи в наших найкращих великих друзів китайців. Єдиною країною в світі, що до останнього часу ні на крок не відступала від чистоти вчення була Північна Корея. Що там робиться і у якому «щасті» живуть, чи радше – животіють, її громадяни говорити не будемо.

В системах-покручах, якою є на сьогодні Україна, представники цього напрямку політичного заробітчанства почувають себе, як риба у воді. Панівні олігархічні клани, про людське око, об’єднані у провладну партію, назва якої не грає визначальної ролі і перманентно трансформується, вимушені постійно загравати з «твердими ленінцями». Так стається, що в руках цих ошуканців – золота акція у формуванні більшості. Явна чи, як було у 2007-2009 роках, скрита, але не менш вагома. Тому, червоні стають ще більш червоніші, маю на увазі колір їх вгодованих пик, а не загальноприйняту автентичну назву, за будь-яких умов і при будь-якій владі. Бодай одне, але вже дуже «хлібне» містечко у структурі влади – за ними.

Коли ж надходить час, а він надходить чомусь завжди напередодні чергових виборів до Верховної Ради, ці політичні хвойди загрозливо вильнувши, розтовстілими від захланного переїдання, задом приймають позу «непримиренної опозиції» і згромаджують на голову пошарпаний черговий терновий вінець дбайливців знедоленого люду. Забувши, що тільки вчора з величезною неохотою і ремствуванням відійшли від корита з якого захлинаючись пожирали відібраний у того ж таки знедоленого люду харч, стоячи поряд з ненависними капіталістами-експлуататорами.

Напевно, не варті вони аж такої нашої уваги. І, напевно не потрібно б було тратити на них і часу, і сил, коли б не одне але. На кожних виборах знаходяться ті, хто віддає за них свої голоси. У межах статистичної похибки, але віддають.

Сьогоднішнє дійство, що проводиться в Українському Домі, який мовця, чомусь, вперто називав «Жовтневим палацом», яскраво демонструє перехід «комуністів» у передвиборний режим існування. Слід чекати гучних звинувачень і заяв на адресу «тимчасових попутників» у владі, які, я так думаю, й спонсорували увесь цей балаган. Нищівні словоблуддя виллються, в основному, на голову «батька реформ» і такого ж політичного заробітчанина Сергія Тігіпка. Це – зрозуміло. Гавкати на «хазяїна» чревате негативними наслідками. Тому, доведеться задовольнятися лише зверху дозволеним. Не біда, і на ньому відірвуться по повній.

От і все про що хотілось пофантазувати на тему «комуністів». Якихось реальних перспектив на Тернопільщині у них, я сподіваюсь, немає. Хоча, ще все попереду. Чекаємо.

(далі буде)

Олег Мартинюк для «Погляду»