Українців закликають розпочинати війну з Молдовою!

З 5 червня 2011 пішов офіційний відлік часу з моменту фактичної відмови з боку Молдови виконати взяті на себе зобов’язання щодо «обміну» прикордонними територіями з України. Молдова продовжує займати позицію “наївною дурепи”. Тому Україні пора зайняти більш дієву позицію щодо нашої нерозумної сусідки, – пише Дмитро Тимчук, для Академії Безпеки Відкритого Суспільства, Хвиля

Мова йде про виконання додаткового протоколу до договору між Республікою Молдова і Україна від 18 серпня 1999 року про передачу у власність Україні деяких об’єктів Новодністровської ГАЕС-2 і частини автомобільної дороги Одеса-Рені в районі населеного пункту Паланка довжиною в 7,7 кілометрів, а також земельної ділянки, по якій вона проходить, і режиму їх експлуатації. (До речі, юридично ділянка цієї території був переданий у власність Україні одночасно зі вступом документа в законну чинності 18 листопада 2001 року). В обмін, як відомо, Україні забезпечила Молдови вихід до Чорного моря, віддавши у власність Молдавії 400 метрів дунайського берега, де молдавська сторона давно побудувала і зараз дуже успішно експлуатує порт «Джурджулешть».

Ми вже писали про більш ніж сумнівну користь даного «обміну» для України. Зробивши Молдову морською державою, Київ своїми руками створив собі серйозного конкурента в плані транзитних морських перевезень в регіоні, і все це – на тлі і без того потужною, і постійно зростаючої конкуренції українських морських портів на Чорному морі з портової інфраструктурою, перш за все, Румунії та Болгарії.

Так, тільки почав діяти молдавський нафтотермінал ємністю 63,6 тис. куб. м. у 2010 році вже дав вантажообіг близько 2 млн тонн нафтопродуктів (цифра невелика на тлі більш ніж 40 млн тонн на рік обороту українських нафтотерміналів, але ж це тільки початок). Нарощує оберти запущений в 2010 році комплексний вантажний термінал з трьох компонентів – зернового (на 50 тис тонн) і контейнерного терміналів, а також терміналу для генеральних вантажів, з підведеною системою автомобільного та залізничного сполучення, а також пасажирський порт. (До речі, швидко побудувавши залізничну гілку Кагул-Джурджулешти, молдавани отримали тактичну перемогу, випередивши український проект з будівництва залізничної гілки Ізмаїл-Рені). Все це – багато мільйонів доларів прибутку на рік, подаровані Києвом Кишиневу. Більш того, Молдова абсолютно відкрито озвучує плани, сформулювавши їх як свою стратегічну задачу як «морської держави» – в найближчій перспективі замкнути на собі основні вантажні потоки, що йдуть через румунський порт Галац і український порт Рені. І завдання це успішно виконується вже сьогодні.

У відповідь на свій подарунок Київ має постійні звинувачення з боку молдавських політиків, громадських діячів і ЗМІ в якихось «територіальні претензії». Саме так в Молдові який вже рік розцінюють нагадування про те, що порт «Джурджулешть» дістався Молдові не за красиві очі, і не завадило б виконати свою частину зобов’язань. Причому мова йде про передачу фактично мікроскопічного ділянки автотраси, який аж ніяк не принесе України ніякого прибутку – мова йде не більш ніж про зручність автомобільного сполучення.

Але справа навіть не в багатомільйонних збитках, які Київ сам собі організував, вирішивши погратися з Кишиневом у велику дружбу. Фактично України передала Молдові частину своєї території, не отримавши за те домовленої плати. Висновок один: Молдова розпоряджається українською територією незаконно, обманом забравши українські землі (причому отримавши їх не в оренду, як свого часу пропонували найбільш тверезомислячі українські політики, а назавжди).

У подібних випадках поважаючі себе держави надходять єдино правильним способом – забирають вкрадене тому будь-яку ціну, оскільки тут йдеться і про заощадження територіальної цілісності, і про запобігання прецеденту крадіжки території сусідньої державою, і про збереження міжнародного іміджу, і про заощадження хоч якогось самоповаги (в першу чергу – в плані ставлення до власної держави з боку суспільства).

Звернення до міжнародних судів у даному випадку абсолютно безглуздо. Як вже навчена України на власному гіркому досвіді (зокрема, у випадку з судовою тяганиною з Румунією з приводу розподілу чорноморського шельфу поблизу о.Зміїний), такий варіант – це вірний шлях до втрати своїх територій. Враховуючи, що в даному випадку за спиною Молдови – потужне лобі в особі Румунії як члена ЄС і НАТО, Київ при зверненні до суду може отримати хіба що який-небудь «втішний приз», але вже точно не повернення статус кво.

Тому в цьому разі Київ зобов’язаний продемонструвати повну рішучість відстоювати свої територіальні інтереси. У даному випадку завдання полегшується тим, що мова йде саме про Молдові: за останній рік, за нинішньої української влади, Київ продемонстрував слабку здатність відстоювати свої інтереси перед Росією, але, в той же час, не особливо «лякаючись» інших сусідів – наприклад, тієї ж Румунії. А тому Молдова – явно той кандидат, у випадку з яким українська влада може вряди годи захистити українські інтереси.

Отже, відлік терміну відмови з боку Кишинева розплатитися за отримані українські землі пішов з 5 червня 2011 року (хоча до цього у Молдови був термін як мінімум з 2002 року, коли вона офіційно отримала від України права на ділянку на Дунаї для будівництва порту, або, як максимум, з 1999 року, коли була укладена домовленість). У Молдові дату 5 червня добре запам’ятали: місцеві ЗМІ поголовно размусолівалі «український ультиматум», озвучений Києві 22 квітня 2011 року. Саме в цей день прозвучала заява глави МЗС України Костянтина Грищенка в парламенті (це заяву було опубліковано на сайті Верховної Ради) про те, що українське керівництво поставить перед молдавською стороною питання про вирішення проблеми території в районі траси Одеса-Рені. “Це зобов’язання молдовської сторони, яке вони повинні були виконати багато років тому, 10 або 12. І будь-які зволікання, будь-які аргументи сьогодні українською стороною не сприймаються”, – було сказано в стенограмі виступу. Тоді ж Грищенко уточнив, що територіальне питання буде поставлено перед Кишиневом відразу після 5 червня поточного року.

У той же час, ми поки не бачимо зовсім ніякої активності з боку Молдови в намірі вирішити дане питання. А тому Києву явно варто подумати про реалізацію своїх попереджень – 9 років (або 12, кому як подобається) безрезультатних очікувань дають повне право перейти від гучних заяв до реальних справ.

В якості алгоритму розв’язання проблеми можна запропонувати наступні заходи.

– Перш за все, з огляду на повну бездіяльність молдавської сторони (а значить, демонстративне ігнорування цілком обгрунтованих українських вимог), необхідно вимагати повернення Україні її території вздовж Дунаю, переданої Молдові, з відмовою від будь-яких компенсацій за порт «Джурджулешть».Відмова від компенсацій за портову інфраструктуру буде, у свою чергу, компенсацією України за невиконання Молдовою взятих на себе двосторонніх зобов’язань, а також і конкретні збитки, завдані економіці України внаслідок господарської діяльності порту «Джурджулешть» протягом 2006-2011 рр.;

– У разі відмови Молдови виконати ці вимоги, зробити офіційну заяву про залишення Києвом за собою права на застосуванні всіх доступних засобів для повернення статус кво (формальний привід є – ще в квітні 2011 року Одеська облрада направив Президенту України відкритого листа з вимогою скасувати угоди по « територіальним обміну »з Молдовою, через невиконання молдовською стороною своїх зобов’язань, і повернути передані Молдові території до складу України);

– Паралельно перенести на липень 2011 року масштабні навчання всіх видів Збройних сил України, що готуються на кінець літа-початок осені цього року.Дані навчання провести на базі українського Південного оперативного командування в прикордонних з Молдовою районах. До навчань необхідно залучити, перш за все, повітряно-десантні та аеромобільні частини і підрозділи, армійську авіацію, механізовані і танкові частини Сухопутних військ, а також морську піхоту зі складу Військ берегової оборони ВМС ЗС України. У ході навчань відпрацювати питання захоплення та організації оборони плацдармів, а також відображення зовнішньої збройної агресії.

По суті, всі ці заходи мають стати «китайським попередженням» Молдові. При цьому Київ повинен чітко сформулювати свої вимоги, і категорично відхиляти інші варіанти, а також пропозиції переговорів, в ході яких вони можуть висуватися. Україна може задовольнити тільки повне і беззастережне виконання її вимог. В іншому випадку повинна бути застосована військова сила фактично за тією ж легендою, яка вже буде на той момент відпрацьована в ході проведених навчань на території Південного оперативного командування.

Даними заходами Україні зможе відстояти свої інтереси і захистити свою територіальну цілісність. А одно продемонструє готовність застосовувати всі доступні сили і засоби, аж до використання своїх Збройних Сил відповідно до покладених на них законодавством завданнями, з метою запобігти ігнорування її прав у двосторонньому діалозі з сусідніми державами.

Автор є керівником Центру військово-політичних досліджень