Отець Роман Климкович на Тернопільщині поліз у вогонь

До Йорданських свят дружна сільська громада допоможе погорільцям відновити знищені хлів та стодолу. Дерево на будову дасть і душпастир.

Під час недільної Служби Божої настоятель храму Св. Великомучениці Параскеви, 55-річний о. Роман Климкович, хоч як не старався, а все ж не міг приховати під ризами своїх порізаних і обпечених рук. Ці ушкодження він отримав напередодні, коли гасив вогонь, що охопив господарські будівлі його безробітних сусідів Дмитра і Світлани Текенчуків. Швидкі, злагоджені дії священика і підоспілих на допомогу парафіян ще до приїзду МНСників багато в чому допомогли локалізувати пожежу, яка (не дай Боже!) могла перекинутися на хату, сусідні помешкання…

До курянівського священика Високий замок навідався, щоб підготувати у редакційний додаток «Добрий господар» статтю про те, як отець гарно ґаздує на своєму обійсті (одних кролів вирощує більше півсотні). Десь на третій хвилині нашої розмови у хату вбіг захеканий п’ятирічний онук Ромчик і закричав: «Дідусю, там горить стайня!». Почувши це, отець Роман, наче солдат за сигналом тривоги, скочив з місця, і як був у «шльопанцях», кинувся надвір.

Картина там відкривалася гнітюча: дим і роздмухані вітром язики полум’я обволікали шиферний дах сусідської стодоли із сіном, соломою та кукурудзяною січкою. Священик на ходу дав команду зателефонувати пожежникам на 101, а сам швидко взявся розмотувати садовий шланг, яким улітку поливав грядки. Під’єднав його до крана у дворі, увімкнув воду і поліз на палаючу покрівлю. Невеликий струмінь, звичайно, не міг вгамувати стихію, а все ж не давав вогню швидко поширитися до літньої кухні, за два кроки від якої був і жилий будинок.

Тим часом біда насувалася з іншого боку – від високої температури почав тріскати і розлітатися небезпечними осколками у всі боки розпечений шифер (деякі з них потрапили у священика). Їдкий дим не давав дихнути. У будь-який момент під ногами могли провалитися обгорілі крокви і стеля. Однак душпастир навіть не думав відступати. Коли вода у крані зникла (через інший кран її набирали підоспілі сусіди), він заливав вогонь з поданих відер, баняків…

Зачувши про нещастя на обійсті Текенчуків, на допомогу побігли інші односельці – і велике, і мале. Серед рятувальників був війт Ігор Гринкевич, брати-близнюки Різники, студент Рогатинського агроколеджу Олексій Текенчук, багато іншої молоді, зокрема дівчат. По-геройськи поводилися у боротьбі з вогнем багато юнаків, прізвища яких так і не встигли розпитати. Тільки запам’ятали їх за іменами: Володя, Олег, Назар, Віталій… Із сусіднього села Демні нагодилися професійні пожежники – Микола Черкавський і Микола Рихлевич…

Розгубленості не спостерігалося: одні найперше запитали, чи немає, бува, у палаючих будівлях людей. Інші відімкнули електрику, витягували із середини палаючі оберемки сіна, січкарню. Перед тим стривожений господар вивів з хліва у безпечне місце двох коней, ялівку і телятко (корова загинула восени). Вчасно, коли вогонь пішов у новий наступ, з районних Бережан, що за 11 км від села, підоспіли рятувальники з МНС. Миттєво розмотали пожежні рукави, поставили драбини, увімкнули помпи. Старенькі бабці лементували, а молоді хлопці, заспокоївши їх, квапилися виконувати свою роботу. Потужними струменями з брандспойтів відтіснили вогонь від вцілілої будівлі, а далі наступаючи, поступово приборкували його. Однієї 2,5-тонної заправки води не вистачило, тож поїхали до ближньої канави, «заправилися» і продовжили свою нелегку працю. Згодом довелося мчати по воду ще раз. Поки одні МНСники вгамовували полум’я «холодним душем», інші баграми і вилами витягували небезпечні вогняні купини з приміщення, обробляли водою кожен сантиметр, звідки піднімався підступний димок. Цікавий епізод: коли сутеніло, і хазяйські кури за звичкою почали вмощуватися на свої, нехай обгорілі, сідала, один з пожежників помітив, як з-під несучок піднімається сизий шлейф. Прогнав чубатеньких, підняв вилами копну почорнілого сіна – а звідти гаркнуло снопом затаєного полум’я. Тож хлопці знову взялися за ємкості з з водою…

За попередніми даними, проблему Текенчукам спричинила несправна електропроводка, завдані збитки оцінюють щонайменше у 10 тис. грн. Гірка наука. Але у біді господарі не залишилися наодинці. На заклик отця Романа курянівці почали збирати пожертви для своїх постраждалих односельців: треба придбати 60 листів шиферу, 10 балок, 24 крокв, а ще – дощок, вапна, цементу, піску, цвяхів. Частину власного дерева пообіцяв дати потерпілим сусідам сам священик. Люди добровільно збіжаться на монтажні роботи. Хочуть до Йорданських свят відновити те, що згоріло, – бо люта зима не за горами. Не ночувати ж худобі-птиці під відкритим небом! Ще під час пожежі ми чули, як дехто із селян пропонував Текенчукам корм для їхніх тварин. Відгукнулися на чужу біду не тільки односельці. Фіру сіна безплатно вирішили передати у Куряни пенсіонерка з віддаленого хутора Долини Ганна Видойник і її чоловік Микола (колишній ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС).

До слова, отець Роман Климкович (виходець зі села Жирова Жидачівського району на Львівщині) у радянські часи проходив військову службу в Афганістані, займався радіорозвідкою. Війна навчила його бути зібраним, відповідальним, оптимально діяти у надзвичайних ситуаціях. Поведінка священика під час сільської пожежі показала, що сувору бойову науку він не забув. Що не тільки проповідує братолюбіє, а й доводить його на ділі…

Під час недільної служби у курянівській церкві о. Роман подякував усім парафіянам, які у лиху годину прийшли на допомогу землякам. Це так важливо, що єдність громади виявляється не лише у свята, а й у клопітні будні…