Під чиїм крилом уся тернопільська “Аляска”

Тридцять вісім тисяч населення житлового масиву Аляска –   це той об’єм роботи, який молоде та активне подружжя дільничних інспекторів Рибчаків ділить ще із двома дільничними.

Іван та Галина Рибчаки обслуговують пункт громадського порядку № 8. Працюють на совість,  і мають за це повагу серед колег та людську вдячність.

Шлях Івана Рибчака  до професії, яку він тепер вважає справою  життя, не був одразу свідомим. Школярем він мріяв стати радіотехніком, але так склалися обставини, що довелося обирати навчальний заклад поближче до рідної Ягільниці Чортківського району. Тоді в райцентрі функціонував правничий коледж, тому вирішив розпочати з кваліфікації юриста, а там – життя покаже. Та доля не стала вносити корективи у професійний вибір юнака. Юриспруденція захопила його аж до закінчення Національного університету «Одеська юридична академія». Що він хоче бути не просто правознавцем, а правоохоронцем молодий чоловік збагнув, коли за порадою старшої сестри, що працювала в міліції слідчим, прийшов у службу дільничних.

– Пригадую свій перший робочий день, – ділиться спогадами старший лейтенант міліції. – Це було взимку, день короткий, та мені він здався вічністю. Я ніяк не міг збагнути, як за такий проміжок часу можна встигнути так багато зробити.

Спочатку – розчарування і навіть бажання усе покинути, але вир служби захопив, і вже понад сім років не відпускає.

– Не думав колись, що саме така робота стане моєю долею. А нині відчуваю, що знайшов своє покликання, – зізнається Іван Рибчак. – Не уявляю себе поза дільницею, відірваним «від землі». Вже надходили пропозиції спробувати себе в інших службах, але кабінет – не моє. Мені треба спілкуватися з людьми, розв’язувати їхні проблеми, відчувати, що я допомагаю їм – просто тут і зараз.

Добре працюється, коли є розуміння та підтримка близької людини. Свою половинку Іван Рибчак зустрів на роботі. Вона, як і він, вирішила лише спробувати, що таке служба дільничних, бо мала переконання, що найбільше до її фаху педагога підійде робота в підрозділі міліції у справах дітей. Та  незчулася, як захопилася: спочатку своїм наставником, а відтак і обов’язками дільничного інспектора.

– Допомагати людям, бути їм корисною, що може бути кращим, – розповідає Галина Рибчак. – Нічого неординарного я не роблю. Просто виконую свою роботу, але намагаюся робити це чесно та сумлінно. Звичайну людину, як правило, не цікавить складна структура МВС, розподіл функцій між підрозділами. Вона знає: якщо виникла проблема – йди до дільничного. А кожне таке звернення фактично є виявом довіри до мене як до представника влади, і я цю довіру зобов’язана виправдати.

Про те, наскільки нелегкою є праця дільничного інспектора міліції, знає кожен.  Представники цієї служби є найпершою і найголовнішою ланкою профілактичної роботи міліції. На них покладається контроль за особами, схильними до скоєння правопорушень або й злочинів, за тими, хто повернувся з місць позбавлення волі. Дільничний мусить вгамовувати сімейні та сусідські конфлікти, знати, як мовиться, «хто чим дихає».

У подружжя Рибчаків роботи вистачає. Щодня до громадського пункту охорони порядку  йдуть люди зі своїми скаргами та проблемами. Тематика звернень найрізноманітніша: від прохання  вгамувати сімейних дебоширів – до заяв про крадіжки, шахрайства, тілесні ушкодження, інші злочини.

– За сім років я вивчив і знаю чи не кожен куточок на своїй дільниці. Знаю людей, а люди –  мене. Зустрінемося чи на вулиці, чи в магазині, чи в робочому кабінеті, завжди маємо про що поговорити, – розповідає старший лейтенант міліції. – Мабуть тому і робота не видається такою важкою.

Любити свою професію подружжя Рибчаків зичить усім своїм колегам. Бо робота може приносити істинне задоволення, якщо  віддаватися їй сповна, виконувати чесно та гідно. Але крім професійних побажань, міліцейська родина щира і на добрі людські зичення – добра, здоров’я, взаємоповаги та любові.

СЗГ УМВС України в Тернопільській області

Comments are closed.