Про “мухи” у головах тернополян
Чимала кількість матеріалів про кінець світу спровокувала тернополян масово закуповувати їжу. Що насправді спричинило ці дії, кореспонденти запитали в кандидата психологічних наук Наталії Гаєвської.
– Чому домінує тема закупівлі їжі, коли йдеться про кінець світу?
– У свідомості людини немає якогось чіткого сценарію, яким би мав бути кінець світу. Кожна людина уявляє цей процес по-своєму. Як правило, в нас виникає думка, що кінець світу – це час, коли не буде власних ресурсів. Їжа сприймається універсальним засобом виживання, який допоможе пережити цей кінець світу, якимось чином відтягнути його. Власне цим і пояснюється те, що люди запасаються саме харчами.
– Це масова істерія на фоні того, що має настати кінець світу. Якщо уявити цю ситуацію очима звичайної людини, вона думає: мої сусіди і друзі так говорять, достатньо солідні видання друкують про це, дають чіткі вказівки, як потрібно діяти в таких умовах. Для пересічного громадянина це все стає приводом для паніки. Тепер уявіть, що хтось з друзів пропонує захистити себе від цього процесу і купити додаткову їжу. Відповідно ця масова істерія підтримується і наростає. Навіть освічені люди абсолютно серйозно питають мене, чи готова я до кінця світу. Це приклад масової істерії. Історія людства знає багато прикладів такої психологічної істерії. Зокрема вона була у Середньовіччі. Це має свої пояснення. Коли суспільство знаходиться у перехідному періоді, коли в суспільстві є неспокій, багато невирішених проблем, питань, люди відчувають себе в небезпеці. В країні фінансова криза, яка виникла у 2008 році і триває до сих пір, є також цілий ряд інших невирішених проблем. Це все свідчить про те, що люди в Україні відчувають себе в небезпеці. Є відчуття тотальної небезпеки. Це впливає на самопочуття людини. Людина намагається зробити певні запаси, в тому числі і запаси їжі.
– Окремі люди і науковці пов’язують таку поведінку українців з голодомором 1932-33 років. Кажуть, що на підсвідомому рівні залишився страх перед голодом. На вашу думку, є зв’язок між цією трагедією і сучасною поведінкою людей?
– Я не погоджуюся з цією думкою. Тут основним фактором є тривожність людини по відношенню до якоїсь надуманої чи реальної проблеми. Я би не асоціювала це все з таким генетичним підсвідомим рівнем, мовляв, що це пов’язано власне з голодомором. Тому що на Східній Україні голодомор був, на Західній Україні голодомору не було, але переконана, що закуповують їжу однаково як на Східній, так і Західній Україні. В мене немає точних статистичних даних, але моє чуття підказує, що саме так і є.
Звичайно, якщо посилатися на голодомор, тоді український народ постає в ролі жертви. А якщо на це подивитися з точки зору елементарного небажання бачити себе зі сторони, така ситуація тоді буде зовсім по-іншому виглядати. Тобто можна постійно говорити про наше минуле, казати, що ми такі, бо в нас така генетична пам’ять, і нічого не робити, а можна адекватніше віднестися до самих себе, проаналізувати ситуацію і постаратися змінити себе до кращого, проявляти більше культури один до одного.
– Тобто дії людей – це результат неадекватного сприйняття повідомлення про кінець світу?
– Насправді під час кінця світу іде переосмислення способу життя, переоцінка цінностей, люди намагаються бачити перспективу там, де на перший погляд її немає. В даному випадку, замість того, щоб зайнятися переосмисленням свого життя люди більше зацікавлені в тому, щоб фізично вижити.
– Нещодавно в Тернополі встановили рекорд – спекли найбільший в Україні коровай. Коли різали люди ледь не побилися за шматок короваю. Найголовніше – першими стояли на вигляд забезпечені люди. Людям, які живуть на вулиці, дісталися лише залишки. Що провокує таку поведінку людей?
– Це дуже цікаве психологічне явище – халява. Якщо людина знає, що щось дають на халяву, навіть, якщо воно є абсолютно непотрібним, все одно хоче отримати. Ситуація з короваєм – це практично проекція нашого суспільного життя, тільки в мініатюрі. Ті люди, які чогось досягнули в житті, мали би бути більш моральними, свідомими, церковними, поміркованими, але насправді це не так. У даному випадку вони повели себе так, як вони схильні вести себе по життю. Відповідно навіть ті безхатченки, які прийшли останніми, вони такими і є в житті. Вони залишаються без нічого, вони не борються і їм залишаються крихти зі стола. Це було наше суспільство в мініатюрі, відбиток нашого сучасного українського суспільства.
Коментарі вимкнені.