«Професія «історик» — це легальна можливість копирсатися в минулому», — Володимир Окаринський з Тернополя

Журналісти сайту “Україна модерна” запросили кандидата історичних наук, доцента Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка Володимира Окаринського відповісти, чому він обрав історію як свій фах.

“Це було на початку 90-х, і я вже нічого не пам’ятаю (жартую), — зазначив Володимир Окаринський. — Мабуть мені завжди було більш цікаво дізнаватися про минуле й намагатися краще його пізнати, ніж застрягати в сучасному (бо це надто нудно). Деякі нюанси сучасного життя звісно заслуговують на увагу, а з часом і самі стають історією, але це сучасне треба якомога непомітніше й швидше прожити. Можливо, дався взнаки мій полемічний дух, який в пору мого юнацтва буяв на повну. Історія дає дуже багато матеріялу для того, аби долати різні міти, стереотипні уявлення, полемізувати, ну й пояснювати іншим. Мабуть тоді це для мене щось важило (громадська функція історика, його “важливість” для суспільства, місія etc). Я вже віддавна не борець, тому полемічна сторона історії для мене вже не настільки цікава.

Ще одне важливе. Людина читає книжки, щось дізнається тому, що це відповідає її актуальному станові. Історики — це люди, які роблять те ж саме, але якимось паралельним шляхом. Це люди неспішні. Іноді всякі марґінальні факти, які “причепилися” під час твого дослідження, починають цікавити тебе окремо, і ось ти вже поринаєш у іншу тему, з не меншим запалом. Можливо, професія “історик” — це легальна можливість копирсатися в минулому, самостійно видозмінюючи напрямки пошуків і методи, і це офіційно не є байдикуванням. Бо я ж історик, щось там десь шукаю… Історія — це цікаве для мене і досі маю ілюзію, що це цікаво ще для когось”.