Шлях до зірок талановитої біатлоністки Олени Підгрушної
Талановита біатлоністка народилася 9 січня 1987 року в Легниці(Польша). Її доля пов’язана з багатьма країнами:Польшею,Україною та навіть Казахстаном(де народилася мати Олени, та хрестили саму спортсменку).
Батьків рід походить з Великої Березовиці — селища, що межує з Тернополем. 1990 року Підгрушні з трьома дітьми повернулися на малу батьківщину. Тож у дитсадок і в школу Олена ходила вже в обласному центрі. Саме Велика Березовиця, на думку Олени, заклала міцний підмурок її спортивних досягнень. У дитинстві дівчина разом зі старшим братом бігала дворами й лісами, грала з хлопцями у футбол і волейбол. Бабуся завжди дивувалася: «Та ти ж хлопчур, а не дівчина. Одягни спідничку чи сукенку, ходи на репетиції хору, а не ганяй у футбол».
Дівчина мало звертала увагу на ці слова, як і на зауваги вчителів чи односельців. До школи Олені треба було щодня долати два кілометри. Щоб було не сумно,вона стрибала по огорожах. Такі ось витівки шкільної пори спортсменка усвідомила, коли серйозно захопилася спортом. Каже, ця ходьба по два кілометри, парканні вправи на утримання рівноваги, рухи на координацію, навіть те, що півроку займалася танцями, додавало їй певної пластики, розвивало м’язи.
З біатлоном Підгрушна теж познайомилась випадково Під час прибирання Олена побачила свою першу гонку . Був чемпіонат світу,бігла Зубрилова(яка у результаті посіла друге місце). Одразу після цього був повтор гонки переслідування,де Зубрилова перемогла.Підгрушній стало цікаво: «Мішені закриваються,штрафні кола… Я подумала,що це цікавий вид спорту.Та ще й в українок такі гарні результати!»Це все було в 5-тому класі…Тоді ж вчитель фізкультури Ярослав Гаяць поцікавився в учнів, чи не хоче хтось займатися біатлоном. Звісно,Олена погодилась. Щоправда, тренувань регулярних не було до восьмого класу,коли доля звела її з Олегом Бунтом.Спортсменка зраділа такій зустрічі, до того ж він запропонував відразу після Нового року почати тренування на біатлонній базі в селі Підгороднє, що неподалік Тернополя. З того часу Олена й стала справжньою стріляючою лижницею.
« Оленка змалку не шукає легких шляхів,любить усе складне. Повезли їх кудись на змагання з літнього біатлону, і вона одразу виграла. Це був такий азарт! Але спорт — то не лише перемоги. Щоб стабільно виступати, все має бути відшліфовано до автоматизму, а це праця і ще раз праця..Перший тренер набрав у школі велику групу підлітків, переважно хлопців. З часом всі відсіялися, залишилася лише Оленка. Школа і дім були в одному передмісті, зброярня — у Тернополі, лижна база — у протилежному передмісті в Підгородньому. Добиратися треба було з двома пересадками. Не кожен витримає такий темп. Оленка витримала».-з гордістю згадує її мама-Надія Богданівна.
Однак був момент,коли дівчина ледь не кинула заняття…Через велику зайнятісь потрібно було обирати:біатлон або ж танці.
« Олено, мусиш зробити вибір: або ти майстер спорту, або першорозрядник з бігу, танців, хлопців і так далі»-звернувся тренер до Підгрушної.
З цього моменту головним словом для неї стало «біатлон». Відтоді все її життя почало йти за його правилами та розпорядком: тренування, навантаження, виїзди на збори та змагання, короткий відпочинок. Щоправда, на нього в Олени Підгрушної практично не вистачає часу: потрібно постійно йти вперед. І спортсменка це робить дуже наполегливо, змагаючись, перемагаючи, отримуючи медалі, піднімаючись у своїх спортивних здобутках все вище і вище, до звання чемпіонки світу…
В школі Олена теж навчалась прекрасно:9-ий клас закінчила з червоним дипломом, і школу теж відмінно закінчила. У ліцеї, правда, потім важче було, бо їх там ганяли по повній програмі. І спорт вже почався більш серйозніше…Коли був 10, 11 клас вже було більше виїздів, поїздок і Олені було важко тягнути шкільну програму, але все ж вона закінчила на «4» і «5», без єдиної трійки. Ну і далі: інститут, магістратура теж на відмінно. Улюбленими предметами спортсменки були точні науки: фізика, хімія, математика, геометрія. З гуманітарними предметами теж проблем не було, але на них потрібно було більше часу…
Згодом Олена сказала, що йде жити на базу, вступає до педагогічного ліцею і думала, що батьки до цього позитивно поставилися,але батьки схопилися за голову: як така розумна дитина буде в спорті! Тата схаменув сусід, який сказав: «Чого ти її тримаєш? Якщо хоче, то нехай іде, бо потім буде шкодувати все життя». Тоді вони з мамою це питання переосмислили і жодних перешкод не чинили. «Думаю, на сьогоднішній день батьки не шкодують, що я пішла в спорт. А ще їхньому рішенню сприяла чіткість мого вибору і й те, що в свої тринадцять років я була достатньо самостійною»-зізналась Олена.
«З мене енергія завжди просто вихлюпувалася, а тут, на базі, мені дали волю. В кімнаті мене неможливо було застати – вічно кудись носило. Але, звичайно, все в межах розумного. Траплялося, що втікали з бази на дискотеку через балкони, щоб ніхто не бачив. Правда, такі випадки були не частими – десь раз на рік.»-згадує молодість спортсменка …
Та були й неприємні моменти в кар`єрі дівчини.
Як тільки вона вступила до ліцею, захворіла на жовтуху. Лікарі сказали, що на спорті можна «ставити хрест». Олена навіть думала документи забирати з ліцею. Але вже наступного дня після лікарні тренер примусив мене піти на тренування, через тиждень ми поїхали на збір, а через три місяці дівчина перемогла на змаганнях.Траплялися моменти, в яких допомога тренера була просто неоціненною. І от за рахунок того, що я йому вірила, він в мене вірив, ми й дійшли до найвищого результату в світі.
«Вона лідер за характером, змалку була самостійною, наполегливою. Плюс хороші фізичні дані. Ми бачили перспективу тому не дали піти з спорту»,-згадує тренер.
Пройшли роки…Олена стала героєм для мільйонів українців,справжнім символом боротьби та прикладом для наслідування.
«Спорт дав мені все, що я маю на сьогоднішній день у фінансовому плані. Але він мене і виховав. В дитинстві я була ніжною, слухняною дівчинкою, яка мамі ніколи поганого слова не сказала, – що говорили, те й виконувала. Як каже моя мама, – «золота» дитина. Але я здогадуюся, чому мене потягнуло в спорт і звідки взялися така сила волі та терпіння до біатлону. Все відбулося через те, що мій батько – військовий, і десь на підсвідомому рівні мені завжди хотілося його наслідувати – носити форму, зброю. І тепер, в дорослому віці, повертаючись до своїх дитячих думок, бачу, що все здійснилося: і форма, і зброя, і збори, і життя по стійці «струнко»! Виходить, чого я хотіла, те й отримала. Якщо розібратися, то прогнозів про те, що я стану видатною спортсменкою чи віри у свої значні досягнення не було. Займалася біатлоном і займалася. А потім затягло.»-сказала у одному інтерв`ю Підгрушна…
Шановна Олено Михайлівно,редакція групи «Український спорт» вдячна Вам за усі спортивні заслуги перед нашою країною. Від імені мільйонів вболівальників бажаємо Вам міцного здоров`я,успіхів,удачі на лижні та поза нею! Нехай усі збори прийдуть «на ура» і уже взимку ми триматимемо за Вас кулаки!
Коментарі вимкнені.