“Сподіваюсь, що життя Логістичного центру допомоги бійцям АТО буде короткотривалим”, – Любов Вовк

Тепловізори, термовізори, “нічники”, коліматори, кевлари, розгрузки… Ще два місяці тому я дупля не різала, що такі слова існують…
Це я до того, що два місяці тому, 23 липня, у Тернополі запрацював Логістичний центр допомоги бійцям АТО.
Пам’ятаю ті збори Об’єднання заради громади “Ядро”, з яких члени семи громадських організацій були люб’язно запрошені на одну із гуртовень міста, де одразу ж одноголосно і зародили Логістичний центр.
Зараз Логістичний центр – це три діючі склади та колл-центр, кілька офісів та комп’ютерна база даних сотні волонтерів, це тісна співпраця з адміністраціями магазинів та підприємств Тернополя і довіра не однієї сотні містян та мешканців області.
Це психологічна та юридична підтримка військових, їхніх родин, близьких.
Це можливість вимкнути телевізор та формувати тил, думати про солдат, оцінити їхній героїзм, діяти, робити, бачити, знати.
Це десятки тон допомоги на Сході, передані особисто в руки бійцям в зоні АТО. Це дзвінки-подяки та дзвінки-прохання.
Це радісні моменти зустрічі з експедиторами і вже майже рідними водіями-камікадзе. І сумні моменти прощання з незнайомими, але вже майже братами-солдатами.
Це години розмов і заспокоєнь матерів дружин, сестер, друзів. Це години розповідей тих, хто поврнувся.
Це складський гумор з падаючими на голову каріматами, триметровою гіллякою та на п’ять розмірів більшими берцами.
Це хвилини мовчання при передачі щойнопошитого волонтеркою величезного жовто-синього прапора для вкривання могили незнайомого, але майже брата…

Я можу ще з п’ятнадцять рядків дописати, які б починалися словами “ЦЕ – …”. Але направду хочеться, щоб не для мене і причетних волонтерів, і родичів мобілізованих та добровольців Логістистичний центр мав зміст. А в першу чергу для тих, заради кого він з’явився: заради тих, хто захищає наш спокій та цілісність на фронті.
Хочеться, щоб кожному з них було тепло не лише від такої популярної зараз термобілизни, пошитого у Хмельницькому крутого бушлата на овчинці чи теплого спальника з Італії. А щоб було тепло якнайшвидше повернутися додому і пірнути в рідні обійми друзів, родичів, коханих, тримаючи в кишені біля серця цілий стос дитячих малюнків та листів від односельчан чи незнайомих пенсіонерів.

Маю сподів, життя Логістичного центру допомоги бійцям АТО буде короткотривалим! Хочу, щоб усі наші склади, колл-центр та офіси закрилися, а натомість там базувалися оптові магазини з продажу українських іграшок, квітів, вишиванок та… мозгів. І щоб “Нова пошта” безкоштовно слала не волонтерські посилки зі спорягою в зону АТО, а саме посортовані волонтерами пачки з мозгами – в Росію.
Слава Україні!

Любов Вовк