Справа Сталіна живе, або державний тероризм в Україні 21 століття

5 травня 2010 р. –  у м. Запоріжжі було встановлено пам’ятник кривавому комуністичному диктатору Йосипу Сталіну, за ініціативою та на території місцевого обкому Комуністичної Партії України (КПУ).

28 грудня 2010 р. пам’ятник було пошкоджено – монументу відпиляли голову, відповідальність за акцію взяла на себе українська націоналістична організація «Тризуб» ім. Степана Бандери.

В ніч на 1 січня 2011, невідомий заклав вибухівку і підірвав уже пошкоджений пам’ятник Сталіну. Організаторів та виконавців вибуху до сьогоднішнього часу не знайдено.

7 листопада 2011 запорізький обласний комітет КПУ відкрив новий пам’ятник Сталіну.

12 грудня 2011 року у Запоріжжі суд 1-ї інстанції виніс вирок українським націоналістам – членам Всеукраїнської Організації “Тризуб” ім. Степана Бандери, які відпиляли голову бюсту Йосипа Сталіна:

Роману Хмарі (Кіровоградщина) – 3 роки позбавлення волі з випробувальним строком
на 3 роки,

Олексію Зануді (Київщина), Василю Абраміву (Івано-Франківщина), Юрію Пономаренку (Харківщина) – 3 роки позбавлення волі з випробувальним строком на 2 роки.

Віталію Вишнюку (Івано-Франківщина) і Пилипу Тарану (Харківщина) – 3 роки обмеження волі з випробувальним строком на 1 рік.

Анатолію Онуфрійчуку (Харківщина), Василю Лабайчуку (Тернопільщина), Едуарду Андрющенку (Запоріжжя) – 2 роки обмеження волі з випробувальним строком на 1 рік.

Стаття, за якою були засуджені хлопці – “Умисне пошкодження майна у особливо великих розмірах”.

14 червня 2012 р. відбулось засідання апеляційного суду у справі відпилу голови сумнозвісному пам’ятнику комуністичному диктатору Йосипу Сталіну, встановленому у травні 2010 р. на території обкому КПУ в Запоріжжі. Суд визнав незаконним встановлення пам’ятника Сталіну, але в той же час суд визнав законними майнові претензії обкому КПУ до “тризубівців”, зобов’язавши їх відшкодувати так звані збитки у розмірі 106 тисяч гривень.

Кореспондент “Українського Ванкуверу” (далі УВ) мав нагоду зустрітись із засудженими “тризубівцями”: Романом Хмарою (далі РХ), Василем Абрамівим (далі ВА) та Командиром ВО “Тризуб” Андрієм Стемпіцьким (далі АС), щоб обговорити особливості “сталінського процесу”. Також був присутній член Організації друг “Орест”, якому дякуємо за організацію цієї зустрічі-інтерв’ю, а також за надані фото та відео матеріали.

УВ: Хлопці, давайте відтворимо хронологію подій. Як взагалі виникла ідея відпиляти голову Сталіну?

АС: Слід почати мабуть ще із подій “досталінського” періоду, а саме із президентських виборів-2010, коли владу в Україні захопили відверті антиукраїнські сили із Партії Регіонів на чолі з Януковичем, тобто встановився новітній промосковський та кримінально-олігархічний режим внутрішньої окупації нашого народу.

УВ: Ви не визнаєте владу Януковича?

АС: Саме так! Історія репресій проти нашої Організації почалась з того, що ми відкрито і публічно заявили, що не визнаватимемо Януковича і його команду законною владою в Україні.

Ми це постійно підтверджували діями – участю в різноманітних національно-захисних акціях (наприклад, наші активісти забезпечували безпеку Податкового майдану в 2010 році, що дуже не сподобалось антиукраїнській владі).

Те, що відбувалось потім, в т.ч. із встановленням комуністичного ідола Сталіну, є наслідком діяльності цієї внутрішньо-окупаційної влади. Ми знали, що доведеться чинити опір, що наша Організація досягатиме своїх цілей усіма можливими засобами, що мовчки терпіти наругу над Україною, над національною гідністю та історичною пам’яттю нашого народу ми не будемо.

РХ: Те, що пам’ятник Сталіну не стоятиме на українській землі, ми знали ще до його встановлення. Рішення про демонтаж було прийнято, коли ще тільки почалася розмова про його можливу появу.

УВ: Ви вважаєте, що знищення комуністичних пам’ятників серйозно зашкодить діючій владі чи спричинить відставку Януковича?

АС: Ми не воюємо з пам’ятниками. Ця акція мала насамперед пропагандистський ефект.

Встановленням пам’ятника комуністи та їх покровителі із Партії Регіонів та Адміністрації Президента познущались над національною гідністю усіх українців. Це був виклик всій нації і ми його прийняли та дали адекватну відповідь.

Треба згадати перший рік правління узурпатора Януковича. Адже після його перемоги переважна більшість населення, у тому числі національно-свідомого, поводила себе як “кролики перед удавом”. І тільки такі акції, як “Податковий майдан” та відрізання голови ідолу Сталіна вивели націю із стану заціпеніння і стали детонатором спротиву антиукраїнській владі. До того усі спроби оскаржувати законність встановлення цього пам’ятника в судах, мирні акції протесту не мали результату. Взагалі, ситуація була повністю абсурдною – це те ж саме, якби хтось встановив пам’ятник Адольфу Гітлеру десь в Ізраїлі!

З українців просто посміялись, принизили, будучи впевненими у своїй безкарності. Тому ми спланували відплатну акцію прямої дії: вдень, відкрито, із відеозйомкою демонтувати пам’ятник кату українського народу, показавши, що українці не терпітимуть такої наруги над собою.

УВ: Що ви планували робити, якби втрутилась міліція, охорона, працівники офісу КПУ? Був силовий варіант?

АС: Будь-яка акція – це перш за все планування і підготовка. Повірте, що підготувались наші хлопці добре, тому можливість раптової появи міліції була мінімальною. Звичайно ж, що ми не планували чинити опору працівникам міліції, якби такі там раптом з’явились.

Про те, щоб ніхто з офісу КПУ нам не перешкоджав, ми потурбувались заздалегідь,  заблокувавши їм двері.

УВ: Чи ви передбачали, що реакція влади може бути настільки жорсткою? Багато хто вважає, що керівництво націоналістичних організацій просто підставляє своїх рядових членів під кримінальну статтю заради якихось політичних дивідендів.

РХ: Це не так, усі хлопці, що брали участь в акції, чинили це свідомо, ніхто нікого не змушував. Я був командиром цієї групи і можу це підтвердити. Всі зголосились добровільно.

Крім того, Командир “Тризубу” Андрій Стемпіцький потрапив під зачистку каральних органів разом з іншими “тризубівцями”, так само відсидівши в СІЗО.

Інша справа, що тоді ми не уявляли, як до пошкодження пам’ятника можна прив’язати тероризм. По суті ми демонтували пам’ятник тоталітарному режимові, тобто зробили те, що мала б зробити влада. В найгіршому випадку це могло б потягнути на дрібне хуліганство або самоуправство, тобто складання протоколу, штраф чи адмінарешт. Навіть відпиляну голову ми не забрали із собою, щоб нас не звинуватили у крадіжці металу (бюст був виготовлений із сплаву алюмінію – силуміну).

Після закінчення акції всі хлопці роз’їхались по домівках, святкувати Новий рік та Різдво, в Інтернеті ми виклали відеозапис акції та відповідне звернення. Тобто “Тризуб” офіційно взяв на себе відповідальність за ці дії. Правоохоронні органи особливо на це і не реагували, а самі комуністи, принижені тим, що їхнього ідола спиляли у них же під носом серед білого дня, відновили бюст уже 30 грудня, якимось чином приклеївши ту голову назад, та зав’язавши місце відпилу червоною шматиною.

УВ: Але цим справа не закінчилась?

АС: Так, далі були події в ніч на Новий рік, коли невідомий підірвав уже пошкоджений бюст вибухівкою. До цього ми абсолютно не причетні, в цей час усі “тризубівці” були в інших регіонах України, зі своїми родинами та друзями, святкували. Проте із боку влади пролунала команда взяти “Тризуб” в “розпрацювання”, логічні аргументи уже тут не діяли. На нас буквально почалось полювання, активістів Організації виловлювали по всіх регіонах України.

[Дивитись відео про затримання – ред.]

УВ: Які у вас версії щодо організаторів підриву бюсту Сталіна?

АС: Існують різні версії, найбільш очевидними є або помста тих же комуністів, які розуміли, що просто за пошкодження пам’ятника нас за грати не посадять, то й організували цю провокацію, яку можна було б підвести під статтю “тероризм”. Або, скоріш за все, це робота спецслужб, власних чи іноземних, бо з вибухівкою, очевидно, працювали професіонали, було видно, що людина, яка встановлювала вибуховий пристрій, є далеко не початківцем у цій справі.

Наступного дня в Інтернеті з’явилось звернення якогось нікому не відомого “Руху 1-го січня”, який взяв за вибух відповідальність на себе і закликав громадян до атак на органи державної влади, міліцію, СБУ, знищення синагог і тд.

У ЗМІ почали проштовхувати тему про “терористів-бандерівців”, які сьогодні підривають пам’ятники, а завтра підриватимуть будинки мирних людей і т.д, а разом з цим і розпочалось “полювання на відьом”. Удар був спрямований на знищення бандерівського “Тризуба”.

УВ: Тобто ваших членів почали затримувати за підозрою у підриві пам’ятника Сталіну?

АС: Кого як… Силовикам поступила команда кинути активістів-“тризубівців” за грати, а приводи часом придумувались на ходу. Наприклад, мене з побратимом Романом Хмарою та сином Пилипом Тараном на Івано-Франківщині затримала озброєна автоматами група захоплення – все як у фільмах-бойовиках. Після обшуку автомобіля нічого не знайшли, проте у мене в барсетці був стартовий пістолет, володіння яким не є заборонене законом.

Керівник групи затримання радився із кимось по телефону, потім нас розкидали по СІЗО – мене із звинуваченнями у незаконному володінні зброєю (нібито мій стартовий пістолет можна було переробити під стрільбу бойовими патронами, але ж він не був перероблений!), інших хлопців за “злісну непокору працівникам міліції”, хоч такої і близько не було. Нас скрутили півтора десятка озброєних працівників міліції, ніхто їм не опирався.

Нашому активісту Степану Бичеку, пенсіонеру, інваліду-діабетику, підкинули автомат Калашникова із патронами, він сидів у СІЗО уже важкохворий, не отримував належної медичної допомоги, переніс ще один інфаркт, і хоч його відпустили на волю у 2011 р. за амністією, його серце не витримало знущань – він помер.

[Стаття щодо справи С.Бичека – ред.]

Тобто, поліцейський режим на чолі з Януковичем його просто вбив, адже навіть у критичний момент, коли у нього в СІЗО стався серцевий напад і потрібна була невідкладна спеціалізована медична допомога, каральні органи не допускали до нього лікарів-спеціалістів, мотивуючи це тим, що для цього треба спеціальне рішення суду.

[Зброя, вилучена під час обшуків – за версією правоохоронців – ред.]

ВА: Мене затримали за звинуваченням у підпалі офісу Партії Регіонів у 2009 р. у м. Галичі Івано-Франківської області. По цій справі проходило ще з десяток затриманих людей. Всім висунули звинувачення у підпалі річної давності – тоді, за версією слідства, невідомий кинув у двері офісу пляшку із запалювальною сумішшю, внаслідок чого згоріли двері офісу (не виключено, що це міг бути й самопідпал для виборчого піару).

Тепер “виявилось”, що цей “теракт” організовано вчинила група з десятка чоловік (!) з різних регіонів України.

УВ: Тобто власне підрив Сталіна вам не інкримінували?

АС: Абсурдність ситуації полягала в тому, що хтось дав вказівку арештувати “тризубівців”, але, мабуть, забув сказати, по якій причині. Було видно, що самі оперативники та слідчі розгублені і не знають, які звинувачення пред’являти. Підрив пам’ятника теж звучав як привід, хоча повісити його на нашу Організацію так і не вдалось, оскільки не було жодного доказу, свідка, і всі експертизи показали повну непричетність “тризубівців” до вибуху.

Так чи інакше, всього по Україні було затримано більше 20 чоловік за різними звинуваченнями. Ми вочевидь попали під оперативне розпрацювання операції по “боротьбі з тероризмом”, здоровим глуздом там ніхто не керувався, був наказ “брати терористів-бандерівців”… Ось і все.

УВ: Що далі відбулось із затриманими?

АС: Маховик масштабної антитерористичної операції працював на повну. Хлопців хапали прямо із-за святкових різдвяних столів озброєні до зубів групи міліції, перевозили в наручниках і з мішками на головах у невідомих напрямках, у різні райвідділи, били без жодних пояснень, чому ті затримані, а згодом літаком, чартерним рейсом (!), під конвоєм спецназу перевозили до СІЗО Запоріжжя. Хоча я та Степан Бичек сиділи в СІЗО м. Івано-Франківська.

ВА: Нас потім навіть жартома називали Аль-Коляда (на зразок Аль-Каїди), так як нас всіх арештували якраз на Коляду…

УВ: Як поводились із вами під час затримання, в СІЗО?

ВА: Дуже брутально, били під час допитів, бив слідчий, а також невідомі люди в цивільному, знову кидали у камеру, знову били, метою було зламати нас психологічно, довести до стану уже не людини, а “м’яса”, щоб ми підписали усі потрібні владі зізнання.

РХ: Позбавляли елементарних засобів до існування, мені 12 днів не видавали їжу. Якби не ділились співкамерники, то можна було б просто померти від голоду і виснаження.

АС: Один із наших хлопців підхопив у СІЗО туберкульоз, зараз хворіє; ще декілька отримали серйозні травми спини, хребта.

[Матеріали із прес-конференції членів ВО «Тризуб», що зазнали катувань під час слідства – ред.]

УВ: Чи був якийсь контакт із рідними, адвокатами?

АС: Спочатку не було ніяких контактів. Людей хапали, били, кудись везли, ніхто нікому нічого не повідомляв, рідні не знали, де ми і чи ми ще живі взагалі. На вимогу надати нам захисників так звані правоохоронці часто просто сміялись.

УВ: Чи звучали якісь політичні та національні закиди під час тортур?

ВА: У запорізькому СІЗО слідчі били і вимагали розмовляти російською, бо вони “нє панімают”. Говорили, що ми, “бандєровци” повинні дякувати Сталіну, без якого “ви би і нє зналі цивілізації”, “Росія дала вам граніци, а СССР – образованіє” і т.д.

В кабінетах слідчих висів портрет ідеолога чекістів та «червоного терору» Фелікса Дзержинського.

РХ: Були й знущання на релігійному ґрунті. Ми як християни просили надати нам можливість висповідатись, щоб нам передали молитовники, вервиці – у всьому було відмовлено.

АС: Степан Бичек так і не висповідався, виявилось, що в СІЗО Івано-Франківська (!) є лиш капелан від УПЦ МП, а священика від УГКЦ, як просив Степан, йому не надали.

УВ: Усі слідчі були “ідейні сталіністи”?

РХ: Були всякі. І “ідейні”, які за Сталіна били і допитували з особливим “пристрастієм” і задоволенням, а були і просто холуї, ті ж самі українці, наприклад, з Галичини, які в певній мірі нам співчували, але за нас не заступались, справно виконували всі накази.

Багато просто вислужувались. Всі розуміли повний абсурд цієї “антитерористичної операції”, але всі хотіли “зірки на погони”, заслужити похвалу начальства. Дехто нам потім ще й дякував, адже за нас давали підвищення у званні, грамоти, хтось був навіть іменний годинник отримав за “затримання терористичної групи”.

АС: Апофеозом цієї “терористичної істерії” була, мабуть, заява очільника Івано-Франківської ОДА Вишиванюка, який з переляку заявив у ЗМІ, що затримана особливо небезпечна група терористів, які мали на меті збити у повітрі “Борт №1”, тобто транспорт з Януковичем.

А стріляти ми нібито мали із пневматичних (!) гвинтівок із оптичним прицілом, які у нас потім знайшли. Один із затриманих знімав у Івано-Франківську квартиру, тоді слідча група прийшла до власниці, яка взагалі не була в курсі справи, із повідомленням, що вона здавала квартиру “бандерівцям-терористам”, які її спеціально обрали через те, що із вікна добре проглядаються літаки, що летять із аеропорту, який знаходиться на відстані10 км. І звідти зручно буде їх збивати.

УВ: А як реагували ваші сім‘ї, близькі?

АС: Слід зазначити, що репресіям та знущанням піддавались не лише затримані, але й члени їх сімей. Оперативна слідча група могла увірватись у будинок, де жили затримані, із обшуком у будь який час, без жодних пояснень. Поводились дуже по-хамськи, брутально лаялись у присутності дітей, жінок, насолоджувались відчуттям повної безкарності.

Плювали у кімнатах, ходили взуттям по ліжках, курили, перевертали усе уверх дном, ламали, речі забирали нібито на експертизу, без опису, половина з тих речей так і пропала.

Мої діти отримали психологічні травми, неповнолітнього сина три дні возили в невідомому напрямку із мішком на голові, він потім довго не міг прийти до тями.

Займались дріб’язковим мародерством, крадіжками – забирали собі речі, що їм сподобались, наприклад ліхтарик, телефонні картки, дрібні гроші і т.д. Забирали патріотичну літературу, навіть вкрали і не повернули портрет Провідника Організації Василя Іванишина.

На квартирі одного з членів “Тризубу”, лікаря-хірурга Ростислава Винаря, був обшук без його присутності і без його відома, після чого розгромлену квартиру навіть не опечатали, вона так і стояла 2 тижні із відчиненими дверима, аж поки не повернувся господар.

РХ: На наших родичів постійно чинився тиск, навіть у інших областях. Наприклад, я жив у Харкові, а слідча група приїжджала з обшуком до моїх дідуся та бабусі на Кіровоградщину. Стареньким було 77 і 72 роки, їхню хату “трусили” 10 годин (з 18 год. до 4 год. ранку) озброєні співробітники міліції. Все це відбувалось з особливим цинізмом, на Різдвяні свята.

УВ: У якому селі це було?

РХ: У селі Цвітна, там колись мій прадід був одним із отаманів повстанців Холодного Яру, його звали Пилип Хмара. Через майже 90 років за холодноярців знову узялись новітні чекісти.

УВ: Важко повірити, що це відбувається в наш час, таке враження, що ви розказуєте про сталінський терор 30-х років минулого століття..

АС: А мета була та ж сама – показати українцям їхнє місце: хто тут, мовляв, насправді господар; довести, що це не українська держава. Було таке враження, що їм огидне усе українське – наша мова, наша символіка, наша історія. Це був удар не лише по “Тризубу”, а по всій нашій нації.

УВ: Невже ніхто і не намагався зупинити цей театр абсурду? Як реагувала громадськість?

АС: Люди нас підтримували всіляко. Сусіди приходили на обшуки, щоб бути свідками, щоб нам не підкинули зброю, вибухівку. Люди передавали нам продукти, літературу, збирали гроші. За нас навіть молебні відправляли в церквах. Це було для нас дуже важливо. Багато людей вступало в лави “Тризубу”, щоб нас підтримати, як от, наприклад, відомі громадські активісти письменники брати Капранови.

УВ: А інші “тризубівці” не злякались, не було відтоку членства?

РХ: Ні, був навпаки притік. Наша Організація побільшала в час репресій. Ніхто не відійшов, не зрадив.

УВ: Чи була підтримка когось із органів влади, депутатів?

АС: Нас підтримала велика група депутатів-патріотів, зрештою, в квітні 2011 року більшість затриманих випустили на поруки народних депутатів.

Коли “тероризм” прив’язати до нас не вдалось, почали інкримінувати пошкодження майна в особливо великих розмірах. Шляхом липових експертиз та оцінок, комуністи спочатку зажадали 475 000 грн. компенсації – вочевидь, хотіли, щоб українські націоналісти не тільки поставили Сталіну новий пам’ятник за свій кошт, але й щоб ще й поповнили касу компартії. Далі суд зменшив цю суму “лише” до 106 000 грн.

РХ: Звичайно, що ми не маємо наміру нічого платити.

УВ: Як взагалі виглядали суди у справах тризубівців?

АС: Це був суцільний фарс, захисників ніхто не слухав, відхиляли усі наші клопотання. Судді та прокурори постійно консультувались, виходили поговорити по телефону під час процесу, очевидно отримували вказівки.

РХ: Не брались до уваги очевидні аргументи – наприклад Едуарда Андрющенка засудили на 2 роки умовно лиш за те, що він показав нам, де, на якій вулиці, розташований пам’ятник Сталіну, при чому це було ще за півроку до акції відпилу голови.

[Інтерв’ю з Е.Андрющенком після звільнення – ред.]

Під час суду в Запоріжжі “беркутівці” оточили весь квартал навколо суду, були перекриті вулиці, коли нас везли, в дворі стояли автобуси з спецназом, з машини нас виводили із мішками на голові.

Все в кращих традиціях українського “незалежного” суду.

УВ: Ви думаєте уся ця операція була ідеєю когось із силовиків, щоб імітувати бурхливу діяльність по боротьбі з тероризмом, чи за ними стояв хтось вищий?

АС: Однозначно переконані, що вказівка йшла з верхів, було політичне рішення знищити “Тризуб” як дієву націоналістичну Організацію, яка може загрожувати існуючому режиму.

Коли інформаційна блокада була прорвана, інколи просто перекручували інформацію, наприклад запускали “качки”, що саме “тризубівці” підривали Сталіна і взяли на себе відповідальність, за що їх нібито судили. Хоча насправді ми лише відпиляли голову, і судове рішення було тільки за цим епізодом. Справа про підрив бюсту і далі не розкрита.

УВ: Отже, у підсумку, окрім 4 місяців перебування під вартою у СІЗО, 9 хлопців отримали від 2 до 3 років позбавлення волі умовно?

АС: Так, проте окрім цього двоє людей відсиділи реальні терміни. Я 4 місяці арешту за нібито незаконне володіння вогнепальною зброєю і Степан Бичек, уже покійний, отримав 2 роки ув’язнення за цією же статтею, відсидів 8 місяців, далі звільнений за амністією.

Також ще два наші побратими – Ігор Загребельний та Віктор Давиденко отримали умовні терміни за звинуваченнями у підпалах офісів компартії та ПР у Запорізькій області, які нібито мали місце десь у 2009 році.

ВА: Наді мною далі триває суд у справі підпалу офісу Партії Регіонів у 2009 р. Мені інкримінують нанесення збитків у особливо великих розмірах на 1 мільйон гривень, загрожує термін від 3 до 10 років ув’язнення. Я зараз на підписці про невиїзд, наступне засідання суду буде у м. Галич Івано-Франківської області 5 липня, приходьте, будете мати можливість ознайомитись із українським “правосуддям”.

УВ: Хлопці, ви не шкодуєте про свій вчинок, згадуючи те, через що довелось пройти?

РХ: Анітрохи. Жодного разу не засумнівався у правильності своїх рішень, ні про саму акцію, ні про перебування в СІЗО я не шкодую.

ВА: Не шкодую. Будемо боротись до останнього, перемога буде за нами.

УВ: Чи виїхали б за кордон, якби з’явилась така можливість?

РХ: Ні, тікати нікуди ми не будемо. Це – наша земля!.. Дуже скоро з неї буде втікати вся та нечисть, що паразитує на поті та крові українців.

УВ: Апеляційний суд уже відбувся, отже на історії з Сталіним уже можна поставити крапку?

РХ: Ні, аж ніяк. Ми готуємо звернення у Вищий спеціалізований суд, а також Європейський суд.

АС: Ми не скоювали злочинів, не визнаємо свою провину у будь-яких правопорушеннях і вимагатимемо повністю виправдального вироку.

УВ: Дякуємо за відверту та щиру розмову, ваша оповідь вражає і одночасно надихає.

АС: Дякуємо вам. Для нас дуже важливо прорвати інформаційну блокаду і донести правду про те, що насправді відбувається в Україні, до міжнародної громадськості.

Український Ванкувер