Федір Стригун: «Якщо у Тернополі закриють театр, то місцева влада навіть не помітить»

Під час фестивалю «Тернопільські театральні вечори» щодня публіка найгучнішими оплесками вітала голову журі, народного артиста України Федора Стригуна.

Після кожної вистави він ділився з глядачами своїми міркуваннями та переживаннями з приводу вистави, й іноді його промови були значно глибшими, аніж самі вистави.

В останній день фестивалю Федір Стригун поспілкувався з журналістами і розповів зокрема про:

Про можливе закриття театру в Тернополі. Зараз деякі театри через брак коштів взагалі перестали їздити на фестивалі. І це нікого не хвилює. Бо нашій владі не потрібно культури. Почалися розмови про закриття театрів. Мовляв, будуть лише регіональні театри. Скажімо, театр ім. Заньковецької обслуговуватиме Львів, Тернопіль, Франківськ та Луцьк. Жодних аргументів не озвучують. На скільки реально, що закриють ваш театр? Це від вас залежатиме. Чи ви це дозволите.

Зараз думають, як взагалі відмінити звання, відмінити надбавки.  Понизять акторам ставки, скортять штати, заберуть звання. Але це не надовго. Бо скоро знову почнуть бити шибки, почнуть палати машини.

Про місцеву владу. Міська рада і обласна рада має розуміти: щоб Тернопіль славився, то театральний фестиваль має тривати не тиждень, а два. Щоб сюди приїжджали театри з Харкова, Одеси, київський театр ім. Франка. Мають бути великі солідні постановки. Водночас на місцях департаменти культури мають помогти фінансово своїм театрам, щоб вони могли приїхати в Тернопіль.

Не хочу з владою сваритися… Але немає в них ніякого інтересу. Коли я бачу таку байдужість – мене це лякає. Раніше я бачив мера на фестивалі, керівники приходили. А зараз…  Якщо до цього справа дійде і поступить вказівка закрити тернопільський театр, то міська і обласна рада цього навіть не помітять. Вони навіть не знатимуть, що вже розпустили акторів, що вже нема театру в Тернополі. Місцевій владі це зовсім не болить. Зрештою, для них одним клопотом менше. 

Про фестиваль і організаційні моменти. Часом приїжджають на фестиваль, щоб відбути номер. Бо привезти щось серйозніше, якусь солідну виставу – дорого. Ми собі такого по відношенню до Тернополя не дозволяємо. Привезти трьох акторів, техпрацівників і перукаря – це одне. А от приїхала на інший фестиваль Коломия – 80 людей. Хоча я розумію, що прийняти таку кількість людей – це вже складно.

Найбільше мені сподобалося відношення і любов керівництва тернопільського драмтеатру до фестивалю. Бачу старших ваших акторів на виставах. А от молодь не спішить іти дивитися.

Не бачу програмок. Тоді що це за фестиваль? Це – неповага адміністрації до творчого процесу. Та де б коли хтось приїхав і не привіз програмки. Чому ви не рекламуєте себе, своїх акторів? Якщо вам вистачає одного Зеленського… Це як кажуть «Вміє приготувати, але не вміє подати».

На нагородженні ми пафосно кажемо – перше місце. І що? Дайте переможцю 100 тис. грн. От наш Якимчук їздив в Білорусь на фестиваль, де було 40 театрів. Він обіграв навіть самого Райкіна. Думали, що Райкін переможе, а наш Саша отримав перше місце і грошову премію. 

Про репертуар. Загравання з публікою до добра не доведе. Не можна так. Глядач має іти за театром, а не навпаки. Театр хоч на півтора кроку має йти вперед. Це погані артисти грають на глядача, так не повинно бути. Але це вже стає традицією українських театрів. А київські театри – це взагалі… Він раз показався по телевізору, вирішив, що він вже «звізда», і він їде в провінцію за великі гроші. Раніше актори думали про мистецтво, а зараз – виключно про гроші. І репертуар рухається на базар – за грішми.

Про публіку. Колись публіка реагувала жваво, було співчуття. Зараз – цілковита байдужість. Чи щось з людьми зробилося? Чи з акторами? Раніше люди плакали. А зараз і актори грають дуже добре, а в залі – ні йоти співчуття, всі якісь такі відчужені. Старше покоління ще включається, а решта – такі закриті, такий егоїзм. Там таке забрало, що його дуже важко пробити.

Після війни люди такими не були. Пригадую історію чоловіка, який їхав в Москву, де служив в полку охорони Кремля. Він там собі знайшов дівку, одружився на ній. Приїхав до батьків, ті сказали, що не хочуть знати його, що він одружився на москвичці. І ось він вже має квитки назад в Москву, але ще було багато часу до потяга, то пішов в театр. Йшла постановка «Невольник» Тараса Шевченка. І що ви думаєте. Він подивився виставу, здав квиток, сказав, що нічого не хоче мати спільного з москалями, прийшов до нас в театр працювати, столярував, робив декорації. Казав мені, що ми його врятували. А потім такий хор зробив у своєму селі, а який «Вертеп. Ось як на людей діяла вистава.

Про інші сумні тенденції. Зараз говорять про намір ліквідувати міністерство культури. Їм не треба. От спорт, туризм… Та це жлоби, починаючи від президента, і закінчуючи Верховною Радою.  Вони не знають, що таке культура.  А якби не театр, то і б мови української сьогодні не було. Бо всюди звучала російська.

В Кіровограді будували театр. А там зробили торговий центр. Викупив за копійки син голови облдержадміністрації  і назвав торговий центр «Копєйка».

В Черкасах проблеми з приміщенням після пожежі. Також спритники борються за землю при театрі. І напевне, там не просто пожежа була. Там за 5 хв все згоріло. Зараз їхній керівник Петро Ластвіка (колись працював у Тернополі – Погляд) думає, як дати тому всьому раду, ходить з ними свариться.

Квітослава Вінчук

Фото “Високий Замок”