Хірург із Тернополя Михайло Стасів – янгол, який повернувся на небо

Не буває на війні випадкових людей. У цьому пересвідчилася на історії хірурга з Тернополя Михайла Стасіва. Вирушаючи у зону АТО, він мріяв врятувати бодай одне життя, натомість вберіг сотні…

Нерідко перебуваючи під ворожими кулями і снарядами російсько-української війни, немов “народжений в сорочці”, виходив живим та неушкодженим, беручи з собою сотні поранених.

У зоні антитерористичної операції Михайло Стасів пробув 292 дні, загалом мобілізація тривала для нього 13 місяців. Кожен небезпечний для життя чоловіка день з тривогою рахувала дружина Ольга.

– Рішення їхати в зону бойових дій Михайло прийняв виважено, впродовж тривалого часу, – розповіла кореспонденту “Погляду” Ольга Стасів. – Остаточно зважився на цей вчинок, коли загинув син колеги – Володимир Гарматій з Чернелева-Руського. Це сталося 26 липня 2014 року. На той момент у зоні АТО був великий брак медиків-спеціалістів.

На початку серпня 2014 Михайло Ярославович добровільно пішов у військкомат. 11 серпня його мобілізували в рамках третьої хвилі. Лікаря спрямували на навчання в Мукачево – у медичну роту 128 гірсько-піхотної бригади. Уже 28 серпня ця частина вирушила на Схід.

– Із 2 вересня до 14 жовтня чоловік був у Попасній, хоч я про це не знала, – розповіла пані Ольга. – Мені казав, що він з побратимами зараз в Артемівську, де в той час було відносно спокійно. Беріг мене від хвилювань…

Михайло Ярославович вів для дружини щоденник, в якому коротко записував стан справ. Вона ж безупинно вивчала новини про місця, де був її Михайло. “Я щодня читала стрічку новин про 128-му бригаду, про найважливіше повідомляла чоловіку телефоном, – пригадує пані Ольга. – Ось один з моїх записів: “Терористи обстріляли Попасну з важкої артилерії, вогонь вівся з боку Первомайська”. Тоді я вважала, що чоловік в Артемівську. А насправді він був в Попасній – під цими ж обстрілами…”.

Михайло Стасів переважно працював на крайній межі з ворогом. Витягав з того світу поранених, забирав з передової загиблих, оперував у бліндажах, наметах, в машині. Чимало операцій провів у Світлодарській лікарні. Згодом операційний блок обстріляли і знищили терористи.

На прохання Михайла Ярославовича тернополяни передали в зону АТО санітарний автомобіль, ліки, інші необхідні для порятунку життя військових речі.

Зі своїм підрозділом Михайло Стасів пройшов усі гарячі точки. Якось за два дні він вивіз із пекла Дебальцівського котла 187 бійців.

Пережите не могло зникнути безслідно. Серце Михайла Стасіва зупинилося від інфаркту на 48 році – через півроку після демобілізації. 1 квітня 2016-го – найтрагічніший день для Ольги Стасів і її 21-річного сина Тараса.

“Минулої осені ми зіграли б своє срібне весілля, – написала через рік після смерті чоловіка Ольга. – Я одягнула б гарну сукню. Ти посміхався б мені. Друзі співали б нам «Многая літа!». Не судилось… “.

Серед листів, які Михайло Стасів отримав на фронті, був малюнок зі зворушливими словами від незнайомого хлопчика, якого лікар завжди хотів зустріти. Пані Ольга розшукала автора листа  через рік після смерті чоловіка. Ним виявився 11-річний Денис Обшарський із Чорткова. Того листа хлопчик написав через кілька днів після загибелі на війні його улюбленого тренера з фрі-файту Романа Ільяшенка:

У день зустрічі пані Ольга подарувала Денису путівку на відпочинок в Угорщину, яку виграла в міжнародному творчому конкурсі “Книга добра” за оповідання про чоловіка.

Нещодавно пані Ольга передала фронтовий наплічник чоловіка з медикаментами та інструментами на потреби АТО – 44 бригаді.

Зі спогадів побратимів про Михайла Ярославовича Стасіва:

Це була людина сильна духом, з великим серцем та глибокою душею.

Людина, яка залишила слід і тільки хороші спогади.

Найщиріша, найдобріша людина.

Завжди з посмішкою, простий, уважний.

Промінь добра і совісті.

Самореалізована, відважна, смілива людина.

Фахівець-хірург, який завжди приходив на допомогу.

Великий патріот нації. Дякуємо за врятовані життя наших хлопців з гірсько-піхотного батальйону під час боїв за Дебальцево.

Маємо на кого рівнятися.

Людина і Друг з великої букви.

Просто ангел повернувся на небо. Вічна пам’ять.

Громада греко-католицької церкви з с. Чистопади Зборівського району, о. Степан у листі 2014 року: “Ми на кожній святій літургії і в приватних молитвах молимося до Господа, щоб давав Вам здоров’я, сили, витривалості, мужності у цій направду страшній, виснажливій боротьбі. Бажаємо Вам здобути швидку та незаперечну перемогу, живими та здоровими повернутися до своїх домівок. Нехай вам у цьому допомагає Господь”.

Довідково. Михайло Стасів народився 21 листопада 1968 року в селі Гайворонка Теребовлянського району. Після закінчення школи служив рядовим солдатом в Афганістані. Вищу освіту здобув у медичному інституті Тернополя (нині – ТДМУ ім. І. Горбачевського). З третього курсу почав працювати в хірургічному відділенні Тернопільської міської лікарні швидкої медичної допомоги №1. Був завідуючим хірургічним відділенням, заступником головного лікаря з експертизи тимчасової непрацездатності Тернопільського Центру первинної медико-санітарної допомоги. Віддав лікарні 20 років. Від 11 серпня 2014 року до 12 вересня 2015 р. був мобілізований, у зоні АТО провів 292 дні, врятував сотні життів. Михайло Стасів увійшов у рейтинг ТОП-100 кращих тернополян станом на 2015 рік. Помер 1 квітня 2016 року внаслідок інфаркту. Посмертно нагороджений Тернопільською міською радою званням “Почесний громадянин Тернополя”. Похований на Алеї Героїв Микулинецького кладовища.

Ірина Юрко.