Цікаві подробиці про потенційного головного ДАІшника Тернопільщини Сергія Марафієвича

Сергій Марафієвич ТЕРНОПІЛь ДАІ

Нещодавно звільнили з посади начальника УДАІ в Тернопільській області Андрія Матрифайла. 

Перед звільненням  головний ДАІшник тривалий термін перебував у лікарняній відпустці. Через проблеми з серцем від проходив лікування у одній  лікарень Тернополя, писала газета Номер один. Тоді ж  почали ходити чутки, що потенційним кандидатом на посаду нового начальника обласного управління є начальник відділення ДАІ в м. Тернополя Сергій Марафієвич, якого нещодавно перевели у Тернопіль з Києва. Джерела у правоохоронних органах повідомляють, що між Андрієм Матрифайлом та начальником міліції області Віктором Саком стосунки були не вельми доброзичливі, а Сергій Марафієвич належить до близького оточення головного міліціонера області. Не виключено, що ці підводні течії могли стати приводом для розмов про можливе звільнення пана Матрифайла.
Сергій Марафієвич до Тернополя завітав ще на початку весни. Через два місяці перебування його на посаді журналісти «Номер один» вирішили розповісти про нового начальника міської ДАІ не лише як про досвідченого правоохоронця, а й про людину. Адже у його руках та його підлеглих – наше з вами життя, позаяк кожен тернополянин є учасником дорожнього руху.

«У 2 класі сів за кермо автівки»

– Народився я в Києві у сім’ї службовців, – почав розповідь Сергій Марафієвич. – Коли мені виповнився один рік, батьків направили на роботу в Броварський район, у селище міського типу Калита.

– Тобто Ви не були столичним хлопцем?

– Хоча народився я в столиці і рік там прожив, але далі мешкав у селі. Пройшов усе: борону тягнув, під плуга саджав картоплю, яку згодом підгортав та викопував. У бабці ж на канікулах довелося пасти худобу та доглядати за іншою свійською птицею.

– Чим найбільше запам’яталося дитинство?

– Просиджував у гаражах весь вільний час, ремонтуючи різного роду техніку. Батько все життя захоплювався авто- та мототранспортом, був тренером з технічно-прикладних видів спорту, керував ДОСААФом у Київський області. Тому й мене до цього ремесла привчив. Він мене навчив їздити на картингу, за кермо якого сів десь у 2 класі, а ще раніше вперше сам проїхався на мопеді. Загалом, як і більшість хлопців того часу, займався у різних досаафівських гуртках – мотоспорт, картинг, парашутний спорт.

– Якими були Ваші досягнення у цих непростих видах спорту?

– Змагаючись на картингу, неодноразово вигравав і був у призах у своєму віці на змаганнях на першостях Київської області та України.

– Як давалися шкільні науки, чи не заважали захоплення технікою навчанню?

– Керівництво навчального закладу поблажливо відносилось до школярів, які захищали честь школи на спортивних змаганнях. Загалом полюбляв фізику, хімію, навіть геометрія і, звичайно, фізкультуру. Також на високому рівні у нас проходили уроки праці. Водночас не можу сказати, що якісь науки недолюблював. Просто одні предмети були більш цікавими, інші – менш цікавими.

– Чи не було бажання у майбутньому стати професійним гонщиком?

– Бажання було, але не склалося. То були переломні роки, батько важко захворів, я став навчатися на юриста у Чернігівському технікумі і вже було, як кажуть, не до занять мотоспортом.

«Чотири колеса возять тіло, а два – душу!»

– Однак з часом все-таки до свого юнацького захоплення повернулися?

– Так, звук мотора забути не можливо. Мотоспорт і байк залишились на все життя!  На сьогоднішній день у мене є потужний мотоцикл «Хонда Голд Вінг». Це справжній байк з об’ємом двигуна 1800 кубів. На жаль, мало на ньому їжджу. Мотоцикл залишив у Києві, адже, по-перше, всього тільки два місяці, як перебрався на Тернопільщину, по-друге, місцеві дороги. м’яко кажучи, не особливо придатні, щоб по них їздити на байках. Тому інколи у вихідні, коли приїжджаю до столиці, можу собі дозволити сісти на байк і з вітерцем проїхатися київськими дорогами.

– Ви входите в якесь товариство байкерів чи просто байкер-одиночник?

– В основному їжджу один, однак маю кілька друзів-колег у Києві, які теж мають байки, відповідно інколи разом проводимо вільний час.

– А чи траплялися дорожні пригоди, адже багато хто асоціює байк з величезними швидкостями?

– Байк – не означає швидкість, байк – це, у першу чергу, далека дорога. В байкарів є такий вислів: «Чотири колеса возять тіло, а два – душу!».

– Які краї довелося відвідати на байку?

– Зазвичай це місцини України – Крим, Одеса. У цьому напрямку проводиться багато цивільних зльотів байкерів. Коли випадає нагода, то залюбки відвідую їх, і як людина, яка не байдужа до авто та мототранспорту, готовий годинами вивчати, з чого зроблено той чи інший мотоцикл, адже він є свого роду як окремий витвір мистецтва.

– До сьогоднішньої «Хонди Голд Вінг» у Вас були ще потужні мотоцикли?

– Першу “Хонду Шедо 650» придбав у знайомого за копійки, бо вона була непридатною для їзди. Перебрав її по запчастинах, відхромував, пофарбував. Одним словом, пригадав дитинство. То і був мій перший мотоцикл. Згодом міг собі дозволити покращені моделі байків…

У День сміху став керівником тернопільської ДАІ

– Здобувати фах юриста було Вашим вибором чи батьківським?

– Оскільки з дитинства був у гуртках військово-армійсько-технічно-фізичного напрямку, то вже в юнацькі роки звертав увагу на міліцейську службу. До того ж у дитинстві був у захоплені від фільмів про міліцію, про розкриття злочинів тощо. Тому сам вирішив, а батько мене підтримав з 8 класу піти навчатися за юридичним напрямком. Закінчивши Чернігівський юридичний технікум та отримавши звання лейтенанта, одразу пішов у районі в міліцейський підрозділ.

– Коли Вам запропонували переїхати на роботу до провінційного Тернополя, чи не здалося, що це був першоквітневий жарт?

– Ні. Працювати потрібно скрізь. Люди у погонах – військові, тому до роботи готові будь-де, куди призначать.

– Чим робота в Тернополі відрізняється від столичної?

– Об’єми менші, то трішки легше. Водночас дуже вдячний Києву, бо школу там пройшов хорошу. Досвід, отриманий у столиці, стає мені нині у пригоді.

– Скільки у Вашому підпорядкуванні працівників?

– Близько 50 співробітників. Наразі з роботою всі справляються. Як керівник, задоволений своїми підлеглими, вони професіонали своєї справи. Хоча й робота державтоінспектора досить складна. Незважаючи на примхи погоди (спека, дощ), вони повинні бути на виду, на дорозі, контролюючи та надаючи в разі необхідності допомогу учасникам дорожнього руху.

 

 Чи вистачає у тернопільських даїшників техзасобів для виконання покладених на них обов’язків?

 

– Техніка є, але хотілося б, звичайно, її покращення, оскільки автомобілі часто ламаються, відповідно потребують ремонту. Та й стан тернопільських доріг не спонукає до якісного технічного стану автівок.

– Чи вдається співпрацювати міському ДАІ з Тернопільською мерією?

–.Моє перше бойове хрещення в Тернополі відбулося у той час, коли біля ринку на вулиці Шептицького знайшли авіабомбу. Тоді мої підлеглі добре спрацювали, розставили пости, зняли транспорт за одну годину. У підсумку бомбу вдалося локалізувати. Керівництво міста залишилося задоволене діями ДАІ та МНС. Тоді мер викликав до себе і нагородив мене та начальника підрозділу МНС подякою. Тим самим можна говорити, що ми з місцевою владою знаходимо точки дотику.

– Чи траплялися за час роботи в Тернополі інші резонансні події?

– Робота працівників ДАІ на виду у мешканців міста, адже вона пов’язана з різними ДТП, які досить часто стаються на дорогах. Може, для когось ці транспортні пригоди резонансні, але наші працівники до них звикли. На щастя, Богу дякуючи, за останніх два місяці, відколи я в Тернополі, не було жодного загиблого на дорогах. І це найголовніше. Хоча травмовані були… Разом з тим працівники ДАІ намагаються завчасно попереджувати ДТП. Особливо слідкуємо, щоб не було порушень режиму швидкості, оскільки, як правило, причиною загибелі є саме перевищення швидкості.

– Чи не важко працювати в ДАІ, адже непоодинокими є випадки, коли потрібно вставати посеред ночі, виїжджати на ДТП?

– Я ще в дитинстві зробив свій вибір і з плином часу ні про що не жалкую.

– Пане, Сергію, розкажіть трішки про сім’ю?

– На сьогоднішній день офіційно не одружений. Є дружина Наталя з якою майже 10 років тому розлучився. Також маю доньку Машу (11 років). Обоє мешкають у Києві. Можу зізнатися, що з дружиною і донькою підтримую хороші стосунки, практично щороку їздимо у спільні відпустки, навідуємось у гості один до одного. Що цікаво, вони вже двічі були в мене в гостях у Тернополі.

Віталій Попович («Номер один»)

 

БЛІЦ-ОПИТУВАННЯ

– Сергію Михайловичу, чи вподобали вже у нашому місті улюблені місця для відпочинку?

– Тернопіль досить багате місто на різну історичну архітектуру. Мені дуже подобається пройтися по старих вузьких вуличках центральної частини Тернополя. А озеро та набережна – це дзеркало міста.

– Де мешкаєте в Тернополі?

– Винаймаю недорогу квартиру в Тернополі. І хоча в Києві маю власне помешкання, та якщо службою буде сказано бути в Тернополі, значить, буду вдячний, що стану мешканцем Тернополя.

– Чи маєте хобі, окрім байкерства?

– Дякуючи Тернополю, вперше за 20 останніх років узяв до рук вудку. Як новачку, пощастило, спіймав два доволі великих карасі.

– Де зазвичай проводить відпочинок начальник тернопільської ДАІ?

– В Одесі. Батьківські корені з цього чудового міста. Намагаюся щороку хоча б на один тиждень навідуватись у ті краї. Що ж до закордону, то туди не їжджу. По-перше, немає великих грошей, щоб туди їхати, по-друге, не так багато маю вільного часу. Поки рідню провідаєш, поки кілька днів на морі побуваєш, дивись, і відпустка скінчилася.

– Ви згадали про платню. А які заробітки у начальника ДАІ?

– Як люблять у таких випадках говорити – це комерційна таємниця. На їжу, винаймання квартири вистачає, а от з відкладанням грошей на відпустку – сутужно.

– Підполковник міліції цивільний одяг купує у відомих бутіках чи у звичайних магазинах?

– Одягаю звичайні речі. Головне, щоб вони були охайними – випрані, попрасовані тощо. Як начальник ДАІ, ходжу здебільшого у формі, хоча у вихідні, на ділові зустрічі одягаю звичайний костюм та краватку. Або ж одяг якнайпростіший.

– Чи вибагливі у харчуванні і чи самі щось готуєте?

– З дитинства не перебирав харчами. Дуже рано почав сам готувати, оскільки батько полюбляв на кухні господарювати, отож я брав з нього приклад. Вмію готувати все, що пов’язано з українською кухнею, – борщ, котлети, відбивні. А щодо фірмових страв, то це зелений борщ, окрошка на кефірі. Коли з друзями збираємось на дачі, то вмію непогано приготувати свіжий язик, нарізати редиску. Все це заправляю закваскою та льодом і подаю до столу…

БІОГРАФІЯ

Сергій Марафієвич народився 1 листопада 1975 року в м. Києві. Юнацькі роки прожив у смт Калита, що у Броварському районі. По завершенні місцевої школи навчався  у Чернігівському юридичному технікумі. У 1994 році Сергій Михайлович, отримавши звання лейтенанта  міліції, пішов працювати у Броварський міський відділ міліції на посаду інспектора карного розшуку. Згодом заочно вступив до Академії внутрішній справ, де навчався 5 років. Паралельно продовжував працювати на різних роботах, у тому числі і в податковій міліції та розвідці. Далі життя закинуло пана Сергія в ДАІ Київської області. З того часу, а було це в 1998 році, з Державтоінспекцією він не розлучається. Був старшим інспектором адмінпрактики, дізнання та розшуку, згодом очолив цей відділ. З часом перейшов у ДАІ м. Києва на посаду заступника начальника відділу організації дорожнього руху. А останнім місцем роботи в столиці була посада заступника начальника відділу моніторингу та юридичного забезпечення управління ДАІ м. Києва.

1 квітня 2013 року переведений у Тернопіль на посаду начальника відділення ДАІ з обслуговування адміністративної території м. Тернополя та автомобільно-технічної інспекції УМВС.

загрузка...

-1 thoughts on “Цікаві подробиці про потенційного головного ДАІшника Тернопільщини Сергія Марафієвича

  • 14:37 | 16 жовтня, 2013 at 14:37
    Permalink

    Все красиво (виглядає на замовлення), але стан аварійності в Тернополі зашкалює. Правила ДР в місті показово нехтуються, по площах і скверах розїзжають кому не ліньки, менти-дояри до хабарів спонукають водіїв однозначно і ще суми називають – таке враження що в місті НЕМАЄ ДАІ… Так кого ви і за що піарите панове журналісти?

Comments are closed.