Дивовижний птах поселився у школі на Тернопільщині (фото)

Лелека Тернопіль

Ця історія бере початок із телефонного дзвінка. Чоловік, який назвався Валентином Григоровичем Семенюком, розповів про молодого лелеку, якому забракло сили, щобипіднятися в небо і податися у теплі краї.

За його словами, птахом кілька тижнів опікувалася сім’я пані Ольги Дурди з Жизномира, біля обійстя якої і впав знесилений бузьок. Догляд і піклування добрих людей поставили лелеку на ноги, але не на крила, ­ сил виявилося замало, щоби вирушити в далеку мандрівку. «Іде зима, а люди не мають змоги доглядати за лелекою аж до весни. Що робити?» ­ бідкався чоловік по телефону.

І редакція Бучацької райгазети «Нова доба» взяла на себе місію порятунку бузька. Журналісти передусім звернулися до районного відділення МНС. Головний еменесник Бучаччини Ігор Михайлюк перейнявся долею безпорадного птаха і взявся допомогти. Газетярі разом із рятівниками виїхали у Жизномир до пані Ольги Дурди, яка й розповіла цю історію.

…Шестикласниця Христинка знайшла ледь живого буслика просто біля брами власного обійстя. Шия була в крові, тож дівчинка промивала рану перекисом водню, перев’язувала, поїла водою, бо птах зовсім відмовлявся від їжі. Так і виходила чорногуза. Тепер Бузьо (так лагідно його кличуть усі домашні) бадьоро походжає подвір’ям, не реагуючи на гавкання собаки, який старається швидше для порядку (служба є служба).

У господарстві Дурдів бузьок прижився, почувається членом родини, навіть на город ходить: газди копають картоплю, а він шукає хробаків. За півтора місяця знайда набрався сил, однак довгий переліт йому не до снаги: трохи підніметься догори, зробить невелике коло й знову опускається на землю. «Мабуть, у нього так болять крила, як у мене ноги, ­ співчутливо каже бабця Ганна, спостерігаючи за зусиллями птаха. – Мені важко ходити, йому – літати…»

До речі, до найстаршої жительки обійстя Ганни Петрівни лелека ставиться чи не найприязніше, жваво реагує на її голос. А коли бачить у руках невеличкий горщичок, куди бабуся складає власноруч накопаних хробачків (справжній делікатес для бузька!), ­ радісно біжить назустріч. Власне через вибагливість у їжі й визріла проблема із його «пропискою». Буслику смакують тільки рибка й хробачки, від іншого відмовляється категорично, навіть несолене сало не в фаворі. «Що з ним робити аж до весни, чим годувати? – бідкається старенька. – Хіба пенсію на мойву витрачати. А я ж іще внуків маю…»

На щастя, питання влаштування лелеки на зимівлю вдалося швидко вирішити. Коли директор Жизномирської школи Олег Суслик почув від редактора «Нової доби» Василя Тракала історію про скаліченого птаха, миттєво відреагував: «Ми поселимо його у школі!» Для цього виділили цілі апартаменти – просторе й тепле (проходить теплотраса) підвальне приміщення, туди підведене світло, і є вода. Того ж дня Бузьо обживав нове помешкання. Юннати нагодували його рибкою і пообіцяли до настання холодних зимових днів випускати надвір на прогулянку. А начальник Бучацького РВ Управління ДСНС Ігор Михайлюк подбав про те, щоби буслика оглянули тамтешні ветеринари.

Оксана ЧОРНІЙ, м. Бучач

Свобода

Comments are closed.