Віталій Комонько з Тернопільщини виконує найрізноманітніші замовлення із холодного та художнього ковальства

Якщо у людини є таланти, їх обов’язково потрібно розвивати й використовувати у житті. У цьому впевнений Віталій Комонько із Козлова Козівського району. Лише та праця принесе задоволення, пересвідчився він на власному досвіді, до якої лежить душа. А для нього – це ковальство, яким займається уже 18 років. Навіть попри те, що наш співрозмовник не має спеціальної освіти, його вироби користуються неабияким попитом серед замовників.

Віталій він має власну кузню і найманих працівників, які отримують пристойну зарплату. Хоча ще двадцять років тому про таке лише мріяв, бо починав свій трудовий шлях Віталій зовсім не з ковальства. Закінчивши факультет фізвиховання педінституту, два з половиною роки працював учителем фізкультури у сусідньому селі, був тренером в атлетичному залі, але його душа завжди тягнулася до мистецтва. У студентські роки любив задивлятися на старі польські ковані вироби. Біля них чоловік міг простоювати годинами.
Рішення залишити роботу у школі і зайнятися ковальством підсилювало й фінансове питання. Адже праця вчителя, на жаль, високо не оцінюється.
– Щоправда, – розповідає Віталій, – перших два роки ковальство не зовсім мені вдавалося. Але багато читав, їздив на семінари, виставки, професійні фестивалі, придивлявся до виробів та спілкувався із майстрами по металу. А тоді брав молоток, залізо й пробував щось робити.
Тепер він виконує найрізноманітніші замовлення як із холодного, так і з художнього ковальства. Це – балкони, ворота, сходи, двері, мангали, оздоблення іконостасів, престолів, ресторанів, виготовлення геральдики для різних підприємств та багато художніх виробів.
– Буває, – каже Віталій Комонько, – можу завершити роботу на одному подиху, а буває, на якийсь час відкладаю виріб, а коли приходить натхнення, швидко його доробляю. Ковальська робота творча. Тому спершу вигляд виробу зароджується у голові, потім ідея переноситься на папір і лише після цього відтворюється у металі. Хоча нерідко певні зміни відбуваються у процесі його виготовлення.
Щодо ідей, то Віталій, передусім, дослухається до побажань замовників, звертає увагу на місце, в якому знаходитиметься виріб, аби він гармоніював з тим середовищем за стилем. Потім коваль вносить свої пропозиції, з якими здебільшого люди погоджуються.
– У художньому ковальстві, – каже співбесідник, – все цілком по-іншому. Тут найкращим помічником є природа, бо найкрасивіше те, що сотворив Бог. Тому люблю спостерігати за деревами і квітами – від них черпаю ідеї, а їх довершені форми передаю у колоритному металі.
Чимало ідей зринає із дитячих казок, історичних подій. Тож чільне місце у Віталієвому кабінеті займає персонаж із казки «Господарка мідної гори» – дракон, який охороняє квітку та світильник-павук із назвою «Імператриця». Його автор асоціює із Катериною ІІ, котра нищила Україну. За цей кований виріб Віталію свого часу пропонували велику суму грошей, але він не продав: є речі, які мають особливу художню цінність і оригінальність.
Вартісними для Віталія є старовинні речі. Їх він теж колекціонує й зберігає у куточку своєї творчої майстерні – це старі ковальські міхи, ваги, праски, інструменти, посуд, чимало інших речей. А у протилежному кутку – старі сімейні фотографії. Є у кабінеті й місце для нагород та подяк, яких теж назбиралося чимало. Проте, найважливіше для коваля є відчуття того, що клієнт залишився задоволеним роботою. А його вироби, до речі, цінуються не лише в Україні, а й за її межами – у Польщі, Росії, Голландії, США та інших країнах. Туди ж неодноразово запрошували на роботу і Віталія, але він завжди відмовлявся. Для цього у нього є особливе пояснення – він вірить, що в Україні таки настануть кращі часи й чекає миті, коли, врешті, зупиниться еміграція й українці працюватимуть на рідній землі. «Краще бути маленькою машиною, ніж великою запчастиною», – вважає він.
Але поки що і сам підприємець-митець скаржиться, що через високі відсотки не може собі дозволити взяти кредит, хоча ідей для розвитку має чимало. Проте, дякує Богу, що є господарем на своїй землі і не покидає надії на краще майбутнє для усіх нас. Водночас Віталій радить усім краянам не боятися змін, брати ініціативу у свої руки й ставати ковалями власного життя. Як колись це зробив він.
Любов ТИМЧУК, Газета “Сільський господар плюс”