Як “перші москалі” нищили Тернопіль – розкажуть старожили
17 травня у Тернополі відбудеться презентація документального фільму про те наше місто, яким воно було колись та яким не стане уже ніколи.
Розповіді старожилів допоможуть глядачам зрозуміти, хто вони є насправді та розкриють збірний образ мешканців нашого міста 30-их років. Крізь призму чотирьох людських доль ми дізнаємося про дитинство, щастя на вулицях Тарнополя та спопеляючу війну…
Ідея
Троє молодих тернополян загорілися ідеєю по-новому відкрити для сучасників історію Тернополя – з перших уст тогочасних мешканців. Так і почалась робота над фільмом «Тарнополь – місто, якого нема».
Автора та оператора багато хто уже знає завдяки перемозі їхнього відео в конкурсі міської ради на кращий проморолик нашого міста. Це Андрій Кулян та Василь Мізюк. А допоміг їм цього разу знаний в Тернополі дослідник історії міста – Тарас Циклиняк.
– Ми дійшли висновку, що основна біда нашого міста – відсутність колективної пам’яті, – кажуть автори фільму. – Бо немає корінного населення, більшість – привезені. А це породжує відсутність культури, можливості якісно, сучасно, правдиво позиціонувати Тернопіль. Ми почали робити фільм про 30-ті роки та тогочасних мешканців, тому що коли вони відійдуть у вічність, то у нас залишиться лише старовинне місто, в якому немає минулого, а ми нічого про нього навіть і не знатимемо.
Це відео – про те, яким було наше місто до війни, доки в 44-му році його не знищили як фізично так і морально. Фільм – це суцільний експромт. Проте автори запевняють, що його зможуть дивитися як школярі, так і люди старшого віку.
– Скажу від себе, декого цей фільм змусить задуматися, – заявляє Тарас Циклиняк. – Тернопіль наповнений людьми, для яких він насправді нічого не означає – це здебільшого приїжджі з-за меж нашого міста. Вони дозволяють собі смітити під ноги, тощо. Їх якраз і можна “виховувати” через призму отаких фільмів.
Герої
– Хотілося б показати Тернопіль простим містом, в якому живуть справжні люди, а не якісь фантастичні герої. Люди, які мають свої смаки, хороші спогади про дитинство, про війну, про батьків, – кажуть автори документального фільму. – Вони жили у довоєнному Тернополі 30-их років. Тому всі історії у фільмі – це проекція на дитинство чотирьох людей. У когось воно минуло весело, а в когось не дуже. Це може бути близьким не лише тернополянам, а й людям, які ніколи в житті тут не були.
У кожного з героїв своя історія і свої переживання, пов’язані з минулим. Василь Мізюк каже, що не надто глибоко знає історію Тернополя, але коли знімав відео і був поза кадром, всеодно отримав багато нової для себе інформації. Пригадує, що були такі моменти, коли аж мороз по шкірі ішов.
Актуальність
Оскільки значного досвіду в роботі над схожими проектами у хлопців не було, тому й зняти інтерв’ю з великою кількістю героїв їм не вдалося. Але дослідник історії Тарас Циклиняк відібрав чотирьох героїв, які представляють багатосторонню громаду тогочасного часу, в найкращому своєму прояві.
- Любомира Бойцун (1945 р.) є найпопулярнішою мешканкою та аксакалом тернопільського краєзнавства.
- Ірина Максимів (1932 р.) також унікальна людина – корінна тернополянка.
- Станіслава Домбровська (1932 р) – з суміжної сім’ї, в якій були як українці, так і поляки.
- Олег Спиридонович Швидкий (1939 р.) – зі східної України.
– У фільмі присутні дуже багато актуальних на сьогоднішній день тем. Зокрема тема 1939 року, або як у нас колись на старий манір казали – «Прийшли перші москалі». Все те, що в фільмі буде розказано про прихід перших росіян, абсолютно і повністю перегукується з подіями, які зараз відбуваються в Україні. І схід і захід, який намагаються розділити – у нас зображені в обличчі Олега Спиридоновича, – пояснює Тарас Циклиняк.
– Історія повторюється… – продовжує Андрій Кулян. – Під час зйомок пані Ірина Максимів сказала дуже гарні пророчі слова: що місто змінювалося так, як у ньому збільшувалася кількість москалів – чим більше ставало їх, тим більше падав рівень культури. У нас є її спогади про перше святкування жовтневого перевороту. Тато прийшов і каже, що вони п’ють горілку стаканами – в той час, коли нормальним було вдома одну пляшку дорогого алкоголю «розтягувати» на всі свята.
Назва
«Ім’я» проекту дав Андрій Кулян. «Тарнополь – місто, якого нема»… Значення та символізм назви пояснив «Погляд» Тарас Циклиняк.
– Назва, як на мене, геніальна і проста. Саме в цих кількох словах викладено увесь зміст нашого документального фільму, – впевнений дослідник.
- «Тарнопіль» – «дряпає» наших ура-патріотів, тому що це стара польська назва і вона насправді є дуже “кусючою”.
- «Місто» – тому що містом ми вже давно не є. Тернопіль це провінція, село, в якому практично нічого не відбувається. Кажу це щиро, хоча дуже люблю Тернопіль.
- Чому «нема»? Тому що зараз не існує тих старих порядків, традицій. Починаючи від кухні, закінчуючи уявленням про те, що таке порядок.
Увесь фільм складється з кількох розділів, які будуть зрозумілими навіть для першокласника: дитинство, люди, вулиці з будинками які там були, храми, війна і щастя.
Троє невгамовних авторів сподіваються, що саме з такого відео в Тернополі зародиться здорова мода на те, щоб культивувати минуле:
– Хочеться, щоб оцей, з одного боку дуже просто змонтований фільм став початком відродження доброї пам’яті про старий Тернопіль, якого більше ніколи в такому вигляді існувати не буде. Проте багато речей у відео глядачам доведеться додумати самим.
Довідка:
Побачити прем’єрний показ документального фільму «Тарнопіль – місто, якого нема», можна буде 17 травня о 16.00 в кав’ярні «Карма-кава», що на Валовій.
Вхід вільний.
Згодом відео також обов’язково з’явиться для загальнодоступного перегляду ще й в мережі Інтернет.
Люба Вовк, новини Тернополя “Погляд”
Коментарі вимкнені.