Як живеться сім’ї переселенців з Попасної у Тернополі?

З початку проведення в Україні антитерористичної операції у пошуках притулку на Тернопілля прибуло чимало людей з буремного Сходу України. Людська біда не залишила байдужими й тернопільських міліціонерів. За їх сприяння оселилися в Тернополі і сім’я Підгорних з Луганщини.

Ще в лютому, під час дислокації наших бійців в містечку Попасна Луганської області, правоохоронці познайомилися з главою цього сімейства – Володимиром. Чоловік наглядав за будівлею, у якій тимчасово розташувався загін тернопільських міліціонерів.  Родина тоді  перебувала у скрутному становищі – через постійні обстріли чоловікові та його дружині, доньці та маленькому онучку довелося перебратися жити у бомбосховище. У занедбаному приміщені сім’я Підгорних  прожила шість місяців

– Зробили імпровізовані лежанки, добре що хоч світло було, обігрівач вмикали, отак і жили. Якось цілий місяць бомбили. Вийдеш на вулицю, все сіре, жодної живої душі, мимоволі думаєш, може вже одні залишилися, – пригадує Володимир.

Дуже вдячна родина тернопільським бійцям за те, що не лишили їх у скруті. Правоохоронці допомагали усім необхідним, а насамперед харчами.

– Жили як одна велика сім’я, хоч спочатку усе місцеве населення з пересторогою ставилося до бійців,- розповідає подружжя. –  А коли нам запропонували переїхати на Західну Україну, знайомі відмовляли.

Однак вже зовсім скоро думка у місцевого населення змінилася. З часу дислокації тернопільських міліціонерів у Попасній жити у містечку стало легше. Запрацювали аптеки і магазини, з’явився транспорт, люди вже не боялися виходити на вулиці міста. Тому й родина Підгорних без будь-яких сумнівів вирушила на Тернопільщину.

На запитання, що вразило найбільше на Тернопіллі, усе сімейство відповідає одноголосно – доброта та підтримка чужих людей.

– Нас тепло зустріли, – розповідає дружина Ольга. – Навіть уявити не могла, що зовсім чужі люди можуть бути такими співчутливими та чуйними.

Сім’я деякий час проживала у родині одного з тернопільських правоохоронців. Згодом за сприяння міліціонерів, переселенці з Попасної переїхали до невеличкого будиночку на околиці міста. Вже більше місяця родина обживається на новому місці.

Найбільше радіє дворічний Дмитрик. Тепер він не чує вибухів та пострілів, не ховається у темних сирих підвалах, та не зривається вночі з ліжечка від найменшого гуркоту.

– Найбільше було жаль онука. Дитина дуже боялася, все вслухалася, чи не чути обстрілів, загуркоче за вікном вантажівка, а він одразу з ліжечка  падав на підлогу, – розповідає бабуся.

Нові господарі вже встигли познайомитися з сусідами, скопати невеличку грядку. Зараз готуються посадити картоплю. Однак родина все ж мріє повернутися до рідної домівки. Вірять й сподіваються, що мир незабаром настане.

Родина надзвичайно вдячна усім небайдужим людям з «великим серцем», які не залишили їх самотніми у такі нелегкі часи.

– Дякуємо міліціонерам за їх небайдужість і щиру підтримку. Як добре, що світ не без добрих людей, – зазначає Володимир Підгорний.