Зірка долі Галини Парацій з Тернопілля

Щоб про тебе пам’ятали, вчить народна мудрість, залиши після себе дерево. Ти помреш, а люди, що рятуватимуться від спеки під його кроною чи куштуватимуть плоди, навіть не знаючи тебе, згадають добрим словом того, хто посадив це дерево. У саду, який належить Тернопільському геріатричному будинку, що у приміському селі Петриків, чимало таких дерев, що їх посадила ще у сімдесятих роках минулого століття колишня директор цього закладу Галина Парацій разом із працівниками та підопічними. Але не лише плодові дерева нагадують про цю добру жінку, яка пропрацювала тут майже чверть століття…

Галина Павлівна Парацій народилася 15 жовтня 1931 року у селі Федорівка, що на Житомирщині. Її батько важко працював на місцевій каменоломні, а мати — у колгоспі, спочатку у ланці, а потім — головою. У сім’ї зростали четверо дітей. Роки були важкі — голод, війна, післявоєнна розруха. Галина Павлівна часто згадувала свого дідуся, який тримав пасіку. Тим і рятувалися від біди. Маленька Галя дуже любила науку. Щодня долала більше трьох кілометрів до школи. Сімнадцятирічною вступила до медичного технікуму у Житомирі, який успішно закінчила у 1952 році та була направлена у село Дубенка Монастириського району у фельдшерсько-акушерський пункт. У Монастириськах деякий час працювала завідуючою дитячим районним садочком-яслами, а в Гусятині — фельдшером у дитячій консультації.

На Тернопіллі знайшла свою долю, народила двох дітей. У 1963 році стала тернополянкою, бо чоловіка направили на роботу в обласне управління міліції. А Галина Парацій знайшла себе у новій діяльності — спочатку працювала інспектором обласної організації Товариства Червоного Хреста, а через рік вже обіймала посаду заступника голови цієї організації.

У 1975 році Галина Парацій очолила будинок-інтернат для літніх самотніх людей, який розмістився у мальовничому куточку села Петриків. Першими його жителями були ветерани Великої Вітчизняної війни, інваліди, ветерани праці. Галина Павлівна та очолювана нею команда працівників зробили все для того, щоб людям тут жилося затишно. Тут поселилося понад дві сотні осіб із різними, часом дуже важкими та трагічними долями. Галина Парацій кожного знала, особисто спілкувалася, цікавилася їхнім минулим та намагалася зробити все від неї залежне, щоб кожен день ці люди сприймали з радістю. Для затишку та користі було насаджено великий фруктовий сад, ягідник. Щоб урізноманітнити меню підопічних, при будинку-інтернаті відкрили міні-свиноферму, розводили курей та кролів. У обробітку було майже 3 гектари землі, де вирощували городину.

У кімнатах створили сімейний затишок. Перші підопічні самі організовували концерти, з якими виступали у свята. Деякі колективи посідали призові місця на обласних конкурсах-оглядах.

Петриківський будинок-інтернат для одиноких літніх людей отримав звання «зразковий». Сюди по досвід приїжджали не лише з усіх республік колишнього Союзу, але й з-за кордону. Організовували семінари, наради, навчання, на яких директор Галина Парацій та її колеги щедро ділились знаннями.

Галину Парацій чотири рази обирали депутатом Петриківської сільської ради. Щоб вирішувати наболілі проблеми виборців, активно залучала колишнього сільського голову Мирослава Батька та тодішнього директора місцевої школи Григорія Яструбецького. Люди, які приходили на прийом до депутата Галини Парацій, отримували дієву допомогу.

За сумлінну працю Галина Павлівна нагороджена медаллю «За трудову відзнаку», мала звання «Відмінник охорони здоров’я», «Відмінник санітарної роботи», «Почесний донор СРСР» та інші нагороди.

Нині в області та районі, зокрема, діє соціальна служба, яка допомагає самотнім непрацездатним громадянам. Ініціатором цього доброго почину була й Галина Павлівна Парацій, адже саме при Петриківському будинку-інтернаті для літніх людей були створені мобільні групи серед працівників закладу, які допомагали немічним людям оформляти документи, купувати для них необхідні продукти, прибирати у помешканні, засаджувати й обробляти городи та робити ще багато корисних справ.

Про таких, як Галина Павлівна Парацій, кажуть: «Ці люди не належать собі. Вони безкорисливо турбуються про інших, забуваючи часом про власні проблеми. Вони безвідмовні. До них можна постукати в будь-яку годину дня чи ночі, і вони, не роздумуючи ні секунди, прийдуть на поміч. На жаль, таких людей все менше»…

Життєва зірка Галини Павлівни Парацій згасла 9 березня 2016 року. Вона мала надію побачитися на 50-річчі з часу створення Тернопільського району з усіма, з ким довелося працювати. Не судилося…

Джерело: газета Подільське слово