Чому чорне стало білим? – у Тернополі засудити чиновника не дрібної «масті» майже неможливо
На початку квітня у Тернопільському міськрайонному суді виправдали начальника управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в області, якого раніше спіймали на хабарі у сумі 50 тисяч гривень. Цей виправдувальний вирок місцеві журналісти уже нарекли «казкою» – за химерний неправдоподібний сюжет.
Нагадаю: у травні 2016 року співробітники Служби безпеки України і прокуратури викрили на хабарництві начальника управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в області. Як тоді повідомляла прес-служба обласної прокуратури, посадовець вимагав та отримав 50 тисяч гривень неправомірної вигоди за оформлення документів в інтересах третіх осіб. Правоохоронці затримали чиновника під час передачі частини хабара в його робочому кабінеті.
В СБУ уточнили, що хабар чиновник вимагав за непритягнення до адміністративної відповідальності місцевого забудовника, який порушив містобудівні норми, а також за сприяння в узаконенні будівлі. Посаду начальника управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в області тоді обіймав Андрій Плевачук.
Згодом начальникові обрали запобіжний захід у вигляді застави 116 тисяч гривень та відсторонили від посади.
Резонансне викриття збурило громадськість, та згодом про нього забули.
І ось тепер – виправдувальний вирок… Вкотре підтверджено тезу, що засудити чиновника недрібної «масті» майже неможливо. Згадаймо: гучна «прокурорська» справа, заведена детективами НАБУ, загрузла у судах Хмельниччини. У нетрях реформи судової системи «загубилася» в івано-франківських судах справа колишнього голови Козівського райсуду, упійманого на хабарі. («Загубилася» – вжито у переносному значенні. Насправді суддя «недосудив» свого колегу, подавши у відставку.)
Довго і марудно судять за систематичне хабарництво колишнього начальника обласного управління у справах захисту прав споживачів. Нагадаю: вироком суду першої інстанції його засудили аж до дев’яти років позбавлення волі. В апеляційній інстанції пом’якшили покарання до п’яти років. Втім, екс-чиновник покарання не відбуває, бо домігся зупинення виконання покарання. Нещодавно новостворений Верховний Суд скерував його справу до апеляційної інстанції. Але тепер це буде не в Тернополі – майже усі судді кримінальної палати апеляційного суду області так чи інакше брали участь у розгляді цієї справи, тому нову колегію годі сформувати. Зважаючи на таке, касаційний суд спровадив справу на Львівщину. І, здається, для екс-чиновника уже зазвучали переможні фанфари – з деяких формулювань, викладених в ухвалі Верховного Суду, як от про строки давності, можна передбачити, що він вийде сухим із води.
Ось такий невеликий «екскурс» підтверджує: виправдувальний вирок у справі колишнього начальника управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в області – не виняток і не сенсація, а радше передбачуваний фінал.
Як таке могло статися, адже чиновника упіймали з грошима у його робочому кабінеті? Людина, яка принесла хабар, була обвішана відео- та звукозаписуючими пристроями, а отже, усе фіксувалося. Чому, врешті, чорне стало білим?
Це – не риторичні запитання. Виправдовуючи обвинуваченого, суддя, як правило, списує не одну сторінку тексту, щоб обгрунтувати неспроможність доказової бази.
Так було і цього разу. Фактично співробітників СБУ та слідчих, які провели досудове розслідування, виставлено мало не невігласами, бо чи не усі зібрані докази суд визнав неспроможними. Починаючи з того, що насправді у робочому кабінеті чиновника відбувався обшук, а не огляд місця події, а оскільки на це не було санкції суду, то ця дія є незаконною. І у результаті – усі наслідки теж є незаконними. Фактично йдеться про доктрину «плодів отруєного дерева», сформовану Європейським судом.
Покази деяких свідків суд розцінив як «нещирі, нелогічні і недостовірні», тобто такі, що критерію «поза розумним сумнівом» не відповідають, а тому відкинув їх.
Ще одна підстава у виправдувальному вироку: сторони кримінального провадження зобов’язані здійснювати відкриття одна одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду. Невідкриття матеріалів сторонами є підставою для визнання судом відомостей, що містяться в них, недопустимими як докази.
І нарешті: працівники СБУ вручили свідкові для передачі грошей чиновнику не справжні гривні, а муляж. Оскільки передані імітаційні кошти не є грошима в їхньому прямому призначенні, а є імітацією купюр, то суд розцінив, що цю неправомірну вигоду не можна вважати такою, що відповідає об’єктивній стороні складу злочину. Просто кажучи, щоб був хабар, потрібні справжні гроші – «лялька» не підходить.
Щедро розбавивши оці тези гарними формулюваннями з практики Європейського суду, Тернопільський міськрайонний суд визнав обвинуваченого невинним.
І ось яка вийшла «казка». Жило собі у Тернополі подружжя, яке володіло кафе. Цей заклад розбудовували, але без дозволів. Одного березневого дня до них нагрянув інспектор управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в області. Наклав штраф. Подружжя злякалося чергових санкцій (начебто їм казали, що кафе взагалі можуть знести) і звернулося до знайомої – стажистки цього ж управління. Вона звела чоловіка зі своїм начальником, а потім повідомила, що треба заплатити 5 тисяч доларів. У результаті торгів зійшлися на сумі 4 тисячі «зелених». Чоловік почухав потилицю – шкода такої суми – і пішов в СБУ заявити про вимогу хабара. Так виникла кримінальна справа.
Але… Як воно відбувалося відповідно до вироку суду. Насправді жодного хабара не було – п’ятдесят тисяч гривень, який чоловік вручив стажистці для передачі начальнику, насправді були платнею стажистці за консультативні послуги. А чому ж вона понесла ці гроші до начальника? Виявляється, напередодні позичила у нього 60 тисяч гривень, а тепер повертала борг.
То чому за таких обставин погодилася виступати свідком і дозволила обвішати себе відео- та звукозаписуючими пристроями? Бо, за її словами, працівники СБУ погрожували їй, що не побачить більше своєї малолітньої дитини. Ось так!
Словом, вийшла «казка», в яку нам з вами пропонують повірити.
Ольга КУШНЕРИК
Коментарі вимкнені.