Іван Сороколіт про те, на що заслуговують тернополяни у 2020 році
Рік, що минає, був ризиковий. Відчуття небезпеки було присутнє як в окремих громадян, військових, інтелігенції, політиків, так і в країни вцілому.
Хвилювались усі. Вибори президента та парламенту виступили каталізатором значних внутрішніх конфліктів у суспільстві. Сварились усі з усіма. Навіть друзі й члени родин між собою.
Подекуди доходило до істерії, яка не вщухає по-сьогодні. Та у цьому слід бачити і позитив. Це логічні симптоми зростання все ще молодої української демократії та формування політичної нації. Як і кожна дитина, ми маємо пройти етап набивання гуль, хвороб та здобуття досвіду в користуванні складними, але важливими інструментами демократії.
І, не дивлячись на масштабні зусилля росії, несприятливу економічну ситуацію й складні внутрішні політичні процеси, Україна вистояла і продовжує свій європейський шлях!
У 2020-му році бажаю українцям загалом і тернополянам зокрема миру, мудрості та справедливості. Наступного року нас очікують найважливіші вибори – місцеві. Після проведеної в країні серйозної децентралізації влади порядок та комфорт наших домівок, сіл й міст у найбільшій мірі формують не президент, уряд чи парламент, а наші місцеві депутати та міські чи сільські голови.
То ж бажаю нам вдалих кандидатів і вдалого відповідального вибору. Від якості місцевої влади залежить наше повсякденне життя не на один, а п’ять наступних років.
Тернополяни заслуговують на чесну ефективну владу. Політична команда «Сила Людей», до якої я маю честь належати, робитиме все можливе щоб це побажання втілилось в життя.
Громадсько-політичний діяч, підприємець, член партії «Сила Людей» Іван Сороколіт
Тернополяни зокрема і українці загалом не заслуговують, аби їм очі замилювали. А така публікація, де великі проблеми камуфлюють словоблуддям – жалюгідна спроба потрафити “і нашим і вашим”.
Ось підміна понять:
“Рік був ризиковий. Відчуття небезпеки було присутнє…”. Не знати, що таке “ризиковий”, а от величезну небезпеку для самої
Української державності – підсумок минулого року – назвати “відчуттям” її – це треба вміти.
Або ще:
“Вибори президента та парламенту виступили каталізатором значних внутрішніх конфліктів у суспільстві”.
Та не вибори, а їх результати. І не “каталізатором виступили”, а безпосередньо призвели прихід до влади некомпетентності, посередності і зрештою прокремлівства.
І далі:
“Доходило до істерії, яка не вщухає по-сьогодні”.
Соромно і підло називати протести і боротьбу здорових проукраїнських сил проти тих, кому “какая разніца” істерією.
Отже, поки Громадсько-політичний діяч, підприємець, член партії «Сила Людей» Іван Сороколіт буде по-дитячому гулі собі набивати (сподіваюсь, лише собі) у пошуках “позитиву”, нам у 2020-му своє робить – зовнішніх та внутрішніх ворогів України будем-будем бить.
Те що наше суспільство потребує консолідації, це вірно та однозначно. Але питання,як? Створенням ще одної партії (яких вже більше 300), як на мене це не призведе до консолідації суспільства, а навпаки ще більше розпорошить його. До речі,. найбільше політичних партій в Україні з’явилося в період з 2010 року до 2017 роки. Найбільш “рясним” на народженням партій був 2015 рік, коли утворилося 78 політичних проектів, бо називати ці партії як класичними не виходить по суті. Всі ці проекти не мають чіткої національної ідеології, а мають більше якісь меркантильні цілі приходу до влади. Більшість нашого суспільства це байдужі особи, яким все “по барабану” цією вадою суспільства і користаються політтехнологи приводячи до влади тих кого маємо: ” … маємо те, що маємо”.