Неймовірні пригоди недоторканності в Україні

Нині вже дещо призабутим є початок роботи Верховної Ради VIII скликання. Коли, відбувши вибори, депутати лише планували своє перше робоче засідання, на ньому (згідно з їхніми намірами) одним з перших мало розглядатися питання щодо скасування депутатської недоторканності. Президент Петро Порошенко готував пакет з 61 реформи, законодавчий супровід яких мав бути відображений у коаліційній угоді.

Йшлося про дуже широкий спектр змін — від медичної реформи до судової, від кроків по вступу до НАТО та розширення чисельності Збройних сил до істотного перезавантаження СБУ. Серед новацій, розглянути які обіцяли коаліціанти, була і норма про зняття з членів парламенту імунітету. Скасування недоторканності анонсував, зокрема, й теперішній спікер ВР (а тодішній віце-прем’єр) Володимир Гройсман. Від Блоку Порошенка, за словами Гройсмана, у підготовці коаліційної угоди участь брав він сам плюс двоє колег — Юрій Луценко та Віталій Ковальчук.

Минув час, і першочерговість анулювання депутатського імунітету дещо призабулася. Днями депутат від БПП Юрій Луценко знову повернувся до цього питання, трактуючи його так: недоторканності позбуватимуться за допомогою «ступінчатих змін до Конституції»; отож, термін виконання обіцянки розтягується на невизначений період, адже «провести» крізь парламент зміни до Конституції тяжче, ніж будь-яке інше рішення: для їхнього ухвалення потрібні 300 голосів. Хоча, як обіцяє Луценко, протягом 2015-го Рада із цим питанням усе-таки впорається.

«Той, хто спробує торпедувати зміни до Конституції, обов’язково скаже про необхідність додати до них недоторканність депутатів і Президента. Це безвідмовний механізм, який зривав завжди будь-яке голосування. Саме тому я говорю про необхідність поетапного голосування за реформи», — говорить Луценко. Логіка слів Луценка в тому, що депутатів слід поступово готувати до такого шоку, як зняття з них недоторканності. Адже, мовляв, якщо суспільство вітає цю ідею на всі 100%, то третина депутатів іще чинить їй шалений опір.

Це доволі дивно, адже на етапі формування коаліційної угоди про опір не йшлося. Окрім Блоку Петра Порошенка, скасування імунітету підтримувала і друга за чисельністю фракція парламенту — «Народний фронт». «Плануємо зареєструвати низку вже написаних нами законопроектів, спрямованих на посилення обороноздатності держави, на впровадження економічних реформ, на зміну політичної системи — за виборчу систему за відкритими списками. Також буде ініційовано низку змін до Конституції України, в тому числі з приводу депутатської недоторканності. Є також перелік законопроектів, спрямованих на удосконалення та впровадження судової та освітньої реформ», — анонсував наприкінці листопада депутат від «НФ» Леонід Ємець.

Прихильниками зняття з депутатів особливих преференцій показали себе і нардепи фракції «Батьківщина». Так, депутатка Альона Шкрум заявляла, що її політсила має намір зареєструвати вже в перший день роботи нового парламенту дві законодавчі ініціативи — про необхідність зняття недоторканності з депутатів, суддів і високопосадовців, а також проект постанови Ради про звернення до різних міжнародних організацій із проханням допомогти звільнити Надію Савченко. Власне, на скасування недоторканності «купилося» чимало виборців: кастове розшарування нашого суспільства на напівбогів та простих смертних сильно втомило громадян. Їх довіра була завойована не в останню чергу й завдяки такій обіцянці.

Однак тепер чимало народних обранців готові зробити кілька кроків назад. Аргументи при цьому наводяться різні. Зокрема, такий: захищеність парламентаріїв відіграла важливу роль у часи Януковича, коли тодішня опозиція ризикувала і життям, і свободою. «Але той-таки Ігор Луценко, який про це говорить, не був захищений мандатом, проте активно працював на Майдані, — говорить Юрій Луценко. — Я теж не був захищений і робив те, у що вірив. А ось Ірина Луценко мала цей мандат, що не завадило міліціонерам застосовувати проти неї фізичну силу, коли вона разом з іншими жінками-депутатами рятувала поранених 18 лютого в Маріїнському парку. Так що приклад трьох однофамільців — не на користь аргументу про те, що тільки депутатська недоторканність дозволить депутату протистояти агресивній владі».

Хай там як, а розмови залишаються розмовами. Якщо згадати історію питання, то експлуатувати ідею зняття недоторканності з депутатів почали невдовзі після того, як ця норма була прописана в першій українській Конституції. В 1998-му особливого статусу були позбавлені депутати місцевих рад. У 1999-му тодішній кандидат у президенти Леонід Кучма вдало обіграв риторику з цього приводу у своїй передвиборчій програмі. У 2000 році він навіть виніс відповідне питання на Всеукраїнський референдум. Послідовним противником недоторканності був депутат минулих скликань Григорій Омельченко, а також інші представники політикуму. На виборах 2014-го ця ідея відмови від імунітету зібрала чи не найбільше палких прихильників, але віз — і нині там. Депутати так і залишаються при недоторканності і при безнадійних спробах змінити свій статус-кво.

УМ