Вирвані легені, або як бути кримським татарам?

– Алі, яка твоя перша асоціація з Кримом?

– Батьківщина… Батьківщина, яка мучиться.

– Чого тобі у Львові найперше не вистачає?

– Безперечно, родини і друзів.

– Що ти можеш сказати про атмосферу на півострові?

– Мовчання. Напружена тишина. Щоб не говорити про страх. Про те, що насправді відбувається. Про зникнення людей – переважно це молоді хлопці, продовжувачі роду, опора та сила. Про картоплю по 9 гривень за кілограм. Про відсутність українських телеканалів, операторів зв’язку. Про вимушене прийняття громадянства. У школах вже нові підручники з «нової» історії. Меджліс руйнують, ATR під тиском. Мечеті обшукують. Наші імами кажуть – все мине. Найгірше те, що за нас ніхто не воював. Просто віддали. Без пострілу. Я б з радістю пішов воювати.

– Історія була жорстокою до твого народу. Фільм «Хайтарма» – це акт пам’яті? Чим він є для тебе?

– Дослівно це означає – повернення. Коли ми дивилися, весь зал плакав.

– Минув 71 рік після депортації. Тобі 22, що ти знаєш про qirimtatar surgunldi (кримськотатарський геноцид)?

– Ми виросли на цих історіях. Знаємо їх напам’ять. Скажімо, моя бабуся була наймолодшою в сім’ї, коли їй було 6-7 років, вона ходила продавати вишивку прабабусі, щоб якось допомогти.

– Чи можливе порозуміння з російською стороною в цьому контексті ?

– Ніколи.

Ми поговорили з Алі півгодини у львівському Макдональдсі. Як називається стан, коли тобі вийняли душу і лишили жити? Коли в людини у 20 років очі, як у 80? На що їм там сподіватися? На те, що «через 5, 10, 20 років… ця пляма в історії зникне»? Наодинці з окупантом.

Спілкуючись з кримськими татарами, можна майже фізично відчути єдність. Переконана: жоден режим, політик чи обставини не переможуть народ, душа якого у стократ більша за чиїсь геополітичні ігри, накази, інтереси. Молимось за вас. Чекаємо.

Я ніколи не була в Криму. Він прийшов до мене сам. Сагь ол ( Дякую)