«Апендикс» без правильного статусу

Посада завідуючої бальнеологічним відділенням Гусятинської центральної районної лікарні (водолікарні) Любов Іванівну Назаркевич приваблювала не особливо. Але з призначенням сперечатися не довелося, і такий знаний в області (й посмію припустити, що і за її межами) районний гастроентеролог шість років тому взяла на себе непросте керівництво одним з унікальних медичних закладів, який на той час перебував у повній розрусі. Водолікарня існує вже тридцять років. Нині приймає близько 800 хворих на рік. Географія відвідувачів дуже різноманітна — від місцевих до столичних жителів. «Нема області, яка б нас обминула, — розповідає Любов Назаркевич. — Бувають із Києва, Одеси, Дніпропетровська, Запоріжжя, Ялти…» Публіка теж різношерста: і простий народ тут лікується, і чиновники з міністерств гусятинською водичкою не нехтують. Джерело знаменитої «Новозбручанської» (ще її називають збручанською «Нафтусею») розташоване від водолікарні дуже близько, різного профілю спеціалісти з райлікарні теж під боком. Чого ще бажати? Працюй, лікуй і процвітай…

Болючі фінансові удари

Але вісім років тому відділення перевели на госпрозрахунок. Відтоді воно саме на себе заробляє. Чи то пак мало би заробляти, бо тих коштів, які за лікування сплачують пацієнти, вистачає лише на зарплати персоналу. Загалом у бальнеологічному відділенні працює двадцятеро людей — це і медсестри, і санітарки, і лікарі. Лікарська ставка, розповідає Любов Іванівна, лише одна — половина на уролога, половина на гастроентеролога. Однак, якщо пацієнту потрібні додаткові консультації інших спеціалістів, він їх без проблем отримає в райлікарні. Колегами з центральної поліклініки завідувачка водолікарні не нахвалиться, каже, що якби могла — всіх переманила би на роботу в своє відділення. Але куди переманиш, тут аби самому втриматися на плаву.

Сказати, що водолікарня нині перебуває в повній розрусі, не можна. Деякі лікарняні відділення обласного центру можуть посоромитися порівняно з нею. З іншого боку, вона лише сумно підтверджує статус медицини в державі загалом. Ліжка і тумбочки давно вже відслужили. За комунальні послуги оплачує центральна райлікарня. Вона ж харчує хворих. Донедавна харчування мало такий вигляд: їжу з кухні в іншому корпусі розносили по палатах. Але у відділенні одну з палат ліквідували — спеціально під їдальню. Зробили ремонт.

Більш-менш вдалося підтягнути до нормального стану процедурний, масажний кабінети. Та найбільшим «мозолем» залишаються величезні резервуари для прийняття ванн у лікувальних водах. Максимум, що вдалося зробити, — це замінити склоблоки на вікнах (тепер нікого після ванни не протягатиме) і встановити нові змішувачі. Одна проблема — вода. Бойлер є, каже завідувачка, але малопотужний, тому масової купелі, на жаль, чекати не варто. Ні цілющої «Рапи» не набереш, ні навіть простої водопровідної як слід не підігрієш. Один із резервуарів глибиною понад два метри. Виявляється, в ньому колись можна було «витягувати» хребти. Є спеціальна рама, на якій опускали хворого у воду. Але тепер ці процедури не проводять взагалі: потрібен спеціаліст, каже Любов Іванівна. І вода.

Довга дорога до цілющості

Джерела, заради яких сюди і їдуть хворі, розташовані, як уже згадувалося вище, неподалік відділення. До джерел зі славнозвісною «Нафтусею» і «Рапою» йти недалеко. Це дуже зручно: щоби напитися призначеної лікарем водички, треба лише спуститися стежкою і перейти дорогу. Але ця коротка дорога нині перетворилася на гірший варіант. Безпечніше дійти до пункту призначення об’їзною дорогою. «Але йти доведеться півдня», — зауважує завідувачка.

Спуститися стежкою мені не дозволили: не вистачало, щоби журналіст впав і скрутив собі в’язи… Виявляється, сумний досвід уже мають, бо пацієнти не раз падали. А ще це хабуззя, яке закосичило доріжку. І на довершення — видираєшся з обіймів гілляк і вискакуєш просто під машини. Звернення до місцевої влади було не одне. І не лише від керівництва водолікарні, а й від пацієнтів. Одне з них, наприклад, на ім’я селищного голови пацієнти надіслали ще торік, більшість підписантів з інших областей…

На владу місцеву і не тільки водолікарня покладає великі надії. За приблизними підрахунками на все потрібно понад 500 тисяч гривень. Цих півмільйона бухгалтерія нарахувала ще до різноманітних подорожчань, нині за нові цифри навіть братися не хочуть — ентузіазм вичерпався, бо за останніх вісім років від держави й копійки не бачили. «Маєтки» заробляють на пацієнтах: 450 гривень за 15 днів перебування хворих з Тернопільщини, 550 — із хворих з інших областей. Передумови для нормальної роботи чудові, а от статусу правильного водолікарня не має. «Ми — апендикс», — каже Л. Назаркевич.

Хтось «нагорі» не втомлюється дивувати лише сюрпризами. До прикладу, Міністерство охорони здоров’я заборонило продовжувати лікарняні листки у водолікарні, мовляв, не госпрозрахункова це справа. Щоби закінчити курс лікування, людині доводиться брати відпустку — чи чергову, чи за свій рахунок. Замість того, щоби дати можливість нормально поправити здоров’я, а у відпустку справді відпочити, пацієнтів змушують вкладатися в запропоновані рамки. «Завдяки» цій новації водолікарня позбулася не одного хворого. Зрештою, це ще й суперечить закону: в лікарні є десять так званих державних ліжок, на котрі можна продовжувати лікарняні.

Дивує Любов Іванівну також незрозуміла ситуація з путівками. Завідувачка веде облік виданих щомісячно путівок на кожен медзаклад області і занотовує кількість використаних та невикористаних. Чомусь відсоток повернення досить високий. Як наслідок, до бальнеологічного відділення потрапляють пацієнти старшого віку, хвороби в яких уже запущені. «А де молодь? — риторично запитує Л. Назаркевич. — Де ті, в кого пісок у нирках тільки почав утворюватися?» Профілактика у відповідь мовчить.

З проблемами водолікарні завідувачка стукала вже в двері різних інстанцій. Є сподівання, що цього року її почули: обласна влада обіцяла якось посприяти закладу згадкою в бюджеті на наступний рік. Чи це будуть кошти, чи якась інша допомога — невідомо. Але вже й це непогано.

Олена ТРЕТЯЧЕНКО, Гусятин

Збручанська «Нафтуся» — це гідрокарбонатно-магнієво-кальцієво-натрієва вода, подібна до трускавецької. Але, крім того, тутешня вода містить йод, бром, мідь, марганець, фтор, двовалентне залізо, метаборну кислоту, фосфор. Це чи не єдина з мінеральних вод, яка має фосфор, цінні мікроелементи, що входять до складу мозку і кісткової тканини.

«Нафтуся» виявлена у шістдесятих роках ХХ століття шукачами нафти. За дослідженням Одеського інституту курортології «Новозбручанська» навіть перевищує за декількома показниками воду курорту в Трускавці.

Залягає «Нафтуся» на глибині 25—150 метрів. Згодом на глибині 600—750 метрів виявлено високо мінералізовану хлоридно-натрієво-бромну воду («Друскінінкай» або «Рапа»).

Компонування цих двох мінеральних вод дозволяє лікувати не тільки від шлунково-кишкових, ниркових і печінкових хвороб, відомо й про цілющість вод, коли йдеться про жіноче безпліддя, виведення з організму радіонуклідів, патологій опорно-рухового апарату.

загрузка...

Comments are closed.