У Лановецькій громаді жодна парафія УПЦ (МП) не перейшла до ПЦУ

Московський патріархат на Лановеччині: який вплив на рішення про перехід має Лановецька міська рада?

  — Якби вирішення цієї проблеми належало до повноважень місцевої влади, то, вважаю, ми давно і назавжди поставили б крапку в питанні функціонування російської пропагандистської церкви у нашій громаді, — переконаний голова Лановецької міської територіальної громади Роман Казновецький.

   — Наразі це суто воля громадськості, оскільки, відповідно до Статуту церкви, лише парафіяни можуть вирішувати — переходити їм до Православної Церкви України чи ні. Як бачимо, сотні закатованих і вбитих росіянами дітей, зґвалтованих та понівечених жінок, замордованих чоловіків, вщент зруйновані міста і села – не показник для прихожан московської церкви, щоб прийняти вольове рішення і в Україні стати частиною українського православ’я, а не залишатися інструментом московської пропаганди.

Депутати міської ради на сесії у квітні прийняли звернення до релігійних громад та священнослужителів Української православної церкви як частини російської православної церкви на території України. Чи було реагування з їхнього боку?

 — Як відомо, 27 травня собор УПЦ (МП) нарешті звернув увагу на російську агресію в Україні і натякнув на свою автокефалію від Москви. Але вже не вперше український філіал російської церкви декларував щось подібне. Наприклад, у 2018 році була така спроба. Але, як на мене, тези резолюції цьогорічного собору дуже нечіткі і нагадують «автокефалію під прикриттям». Тому це, очевидно, ніщо інше, як окозамилювання своїм прихожанам. А не згадувати в молитвах у церкві товариша Кіріла (Гундяєва) замало для Української православної церкви з російським коренем. Якби ланівчани або перестали відвідувати проросійські храми, або ж заявили про свою українську позицію священнослужителям і поставили б їм умови, то ми б здолали один із найбільших щаблів колаборантства у нашій громаді та й Україні в цілому.

  Отож, слово за прихожанами. Від їхньої мужності, сили волі і не удаваного патріотизму залежить існування або зникнення назавжди російського популізму в нашому середовищі. Віросповідань є багато, але все, що пов’язане з росією, — зло! На щастя, я і моя сім’я не належимо до парафіян московського приходу. Але мої добрі знайомі, в тому числі і священники, досі відмовляються відкрито і не відкладно приймати свідомі рішення та позбуватися російського ярма у храмі і всього, що з росією пов’язане. Можливо, не дуже доречне порівняння, але доки є попит, буде і пропозиція. Це я до тих, яким «нема різниці». Адже шанс повернути проросійське духовенство в українське лоно дійсно існує. Та водночас інколи здається, що ненависть між духовенством різних конфесій на рівні держави більша, ніж їхня віра в Господа. Україні потрібна єдина Віра. Віра в наше майбутнє. Все інше — питання компромісів і дипломатії. Особисті емоції — це не той стимул, що повинен вершити наші долі.

  Українці — нація свободолюбива, але аж занадто толерантна. Ми не хочемо образити людей, котрі «погрузли» в пропаганді, самі того не усвідомлюючи. Прив’язаність до священника, який ніби добрий чоловік у миру, прив’язаність до храму, який будувався за їхньої участі та інші деталі заважають приймати кардинальні рішення на користь державі. Сподіваємось на свідомість кожного, хто переступає поріг церкви, що має тавро російської, тобто ворожої. Може прихожани і щиро вірять в Бога, але сутність самої московської церкви далека від віри, бо проявила своє справжнє нутро у час повномасштабного вторгнення. Інакше як пояснити, що московські попи завзято освячують військову техніку, снаряди від якої летять в Україну, знищуючи все і всіх на нашій землі, в тому числі і приналежних до російської церкви в Україні…

  Пропаганда — велика сила. Не треба і військової зброї у мирних, здавалося б, Ланівцях…

Наталя ГАМЕРА, ЛанНевс