У Збаражі прах монахів лежить вперемішку з будівельним та побутовим сміттям (фото)

У процесі активного відродження та утворення релігійних громад Тернопілля, виникали та продовжують мати місце конфліктні ситуації, пов’язані з поверненням (передачею) культового майна, приміщень, які знаходяться у комунальній та державній власності. Однак, деякі активісти релігійних громад швидко переводять правовий спір в ідеологічну площину, провокують громаду, намагаючись встати в позу «страждальців, що зазнають утиску – тиранії від влади». Саме така ситуація на сьогоднішній день відбувається у Збаражі.

У містечку тривалий час жевріють непорозуміння між монахами францисканцями та представниками органів державної влади.

Отці францисканці, з посиланням на Указ Президента України № 279 та Розпорядження Кабінету Міністрів № 564-Р.2002 року та ін., настирно вимагають від органів влади усіх рівнів негайного повернення їм решту монастирського комплексу, які на даний час використовуються районною бібліотекою, відділом державного казначейства та санітарно-епідеміологічною станцією.

З одного боку вимоги монахів є зрозумілими та аргументованими, адже хоч костел як пам’ятка архітектури, знаходиться під охороною Національного історико-архітектурного заповідника «Замки Тернопілля», утримання приміщень та їх використання одноосібно здійснюється місцевою римо-католицькою громадою та чернечим згромадженням Францисканців. Силами монахів та церковної громади  проводиться упорядкування території костелу та догляд за ним.

Проте, як виявляється,пам’ятник архітектури виглядає ошатним лише ззовні, його підвали навіюють зовсім інші почуття.

Підлога підвалів всипана людськими рештками, черепами (кістки буквально тріщать під ногами). Всі ці останки лежать впереміжку з будівельним та побутовим сміттям, і нікому до них немає діла. Це прах монахів – бернадитів, які жили в келіях монастиря протягом сторіч. Серед них, як зауважують історики, можуть бути рештки будівничих цього костелу та монастиря, членів знатних збаразьких польських фамілій, Збаразьких, Вишневецьких, зокрема Януш Корибут Вишневецький, Потоцьких.

Постає питання, як за стільки років священнослужителі, самі монахи та керівництво РКЦ в Україні не змогли знайти часу, сил чи грошей, щоб хоч якось впорядкувати масове «поховання», перезахоронити чи хоча б прибрати тлінні останки їх же братів – бернардинів?

І все це відбувається на тлі показового відстоювання Католицькою Церквою своїх національно-культурних пам’яток, неодноразових звинувачень українців у нехтуванні правами польської нацменшини, небажанні повернути культові споруди РКЦ, які до 1939 року належали Польщі.

Хіба можливо було б уявити, що аналогічна ситуація могла виникнути за участі української релігійної громади у Польщі? Очевидно, що ні.

То хіба позиція о.Францисканців м.Збаражав не є політикою «подвійних стандартів», або банальним меркантильним прагненням їх закордонних патронів розжитися нерухомістю, яка може принести ґешефт?

Історична довідка:

Костел Святого Антонія, римо-католицький храм у м. Збаражі – головна архітектурна пам’ятка міста, яка проглядається практично з усіх його точок. Знаходиться він на вул. Незалежності, 10. Його почали зводити як частину Бернардинського монастиря в 1723. 2 серпня 1755 р. Костел було освячено єпископом Луцьким Антонієм Еразмом Волловичем. Над оздобленням інтер’єру костелу працювали відомі митці,               А. Качмарський, Ян Дуль. Розписи храму поновив у 1910 р. Й. Шидловський.

Бернардини з’явилися в Збаражі в 1627 р. на запрошення князя Єжи Збаразького, каштеляна Краківського. Він збудував для них дерев’яний монастир та розпочав будівництво мурованих костелу та кляштору. Його справу продовжив князь Януш Корибут Вишнівецький з дружиною Євгенією. В 1637 р. княгиня Вишнівецька підписала акт заснування монастиря. За часів козацьких воєн монастир вцілів, хоча й сильно постраждав.

Пережив монастир та костел напади турків, які неодноразово руйнували їх. Лише в 1723 р. з допомогою Юзефа та Станіслава Потоцьких в Збаражі було зведено величний костел св. Антонія, який зберігся дотепер. Горів храм і в 1941 році, коли точилися бої за місто з німецькими загарбниками. За радянської влади костел та монастир були закриті та використовувалися як складські приміщення.

У 1990 році до Збаража повернулись брати-бернардини (Орден Менших Братів (франсісканців). Костел потребував ґрунтовного ремонту. У 1994 р. розпочались ремонтно-будівельні роботи. У 2000 р. кардинал Мар’ян Яворський урочисто прийняв акт консекрації (освячення) костелу, з того часу костел та частину монастиря було передано у володіння місцевій римо-католицькій громаді та чернечому згромадженню Францисканців.

Віталій Крепич

“Тернопільський тиждень”