Як маленьке село на Тернопільщині відвоювало школу

Чутки про закриття школи І ступеня давно ширилися Кривками Теребовлянського району. Проте громада на припинення діяльності навчального закладу згоди не давала. А без неї, як запевняв на сторінках преси департамент освіти і науки Тернопільської облдержадміністрації, школи закрити не можна.

Отож, окрилені надією, батьки та вчителі взялися до косметичного ремонту храму знань із 120-літньою історією. Гроші збирали усім селом. Витратили ні мало ні багато — майже три тисячі гривень. Підприємці пообіцяли підсобити, купити комп’ютер. Одне слово, село готувалося до Дня знань. Дев’ятеро учнів школи, з яких троє першокласники, вивчили віршики, пісеньки. Вчителька Наталя Володимирівна Льох уже навіть провела з ними репетицію, коли 30 серпня прийшла звістка: школу закривають.

— Ми з батьками одразу ж вирушили до районного відділу освіти, — зазначає мати третьокласниці та четвертокласниці Ірина Шадорська. — Там нам пояснили, що школу нашу закривають через невідповідність санітарним нормам. Досі нема внутрішньої вбиральні. Але ж, кажу їм, її і торік не було. Держава грошей не виділила, ми, батьки, таку суму зібрати не в змозі, сподіваємося на допомогу підприємців, але їм потрібні гарантії, що заклад працюватиме.

— Другою причиною, яку нам назвали, була мала кількість учнів, — додає мати другокласниці Марта Петровська. — Але в селі є діти, і наступного року будуть першокласники. Наші Кривки поки що живуть, а не вмирають, як інші села. Люди повертаються. Та чи надовго вони затримаються, коли нема в селі ні клубу, ні ФАПу, ні поштового відділення, ні дитячого садочка, і ще й початкову школу закриють? Старші люди обурюються, плачуть, бо в цій школі праця рук їхніх батьків.

Третьою підставою для закриття Кривківської школи була відсутність вчителів.

— З’ясувалося, що вчителька, котра готувала наших діток до Першовересня, вчила з ними віршики та допомагала з ремонтом школи, вже переведена до Ладичина, інших дві — в Різдвяни та Волю, четверта — наразі в декретній відпустці, — зауважує пані Ірина. — Тож наші дітки за день до першого вересня залишилися без педагогів. Звістка приголомшила.

— У відділі освіти розвели руками. Мовляв, де ми вам зараз вчительку знайдемо, — оповідає пані Марта. — Ми вже, було, ледь не зневірилися. Але, треба ж таке, якраз у той самий час прийшла до відділу освіти молода вчителька працевлаштовуватися. Ми — до неї. Розповіли про свою школу, село, і вона погодилася. Відмовилася від переводу до Ладичина й Наталя Володимирівна Льох. Одне слово, нашу школу не закрили. Бодай цього року.

Щасливі матері взялися показувати мені світлини з урочистої першовересневої лінійки, оповідати про те, як готуються до зими, який у них великий і щедрий сад біля школи, хвалитися здобутками своїх випускників, скаржитися, що через цьогорічні снігопади старші діти змушені були сидіти вдома, бо не могли дістатися до Микулинецької школи, бідкатися, що й досі нема в селі обіцяного шкільного автобуса, ділитися планами щодо покращення умов у навчальному закладі…

— Знаєте, ми приїхали розповісти вам про те, як відвойовували школу, аби інші громади не опускали рук, — резюмує пані Ірина. — Чи діятиме навчальний заклад в їхніх селах залежить тільки від них. А ще висловлюємо щиру подяку за підтримку нашому сільському голові, громаді, народному депутатові від «Батьківщини» Михайлові Апостолу. Спасибі також за розуміння і за те, що школа в нас таки продовжує діяти, й працівникам відділу освіти Теребовлянської райдержадміністрації та департаменту освіти і науки облдержадміністрації. Дякуємо, що ви не переступили через свою совість, що почули нас і не пішли проти волі громади. Хочемо вірити, що наша школа всупереч усьому працюватиме ще багато років!