Як марнують гусятинське «золото»

Колись відомий і популярний, а тепер закинутий і спорожнілий санаторій «Збруч» у Гусятині є яскравим прикладом байдужості керівників усіх рівнів до проблем регіонів.

Маючи величезний потенціал, запаси цілющої мінеральної води, пристосовані приміщення та чимало фахівців, зараз цей курортний заклад, у минулому республіканського значення, починає руйнуватися і, схоже, нікому не потрібний. Як і саме курортне містечко з унікальною природою та мінеральними водами. Десь у Європі з такими ресурсами Гусятин давно би процвітав, а місцеві люди мали б чимало робочих місць. Натомість, маємо те, що маємо – останній пацієнт у «Збручі» був ще у 2011 році, а з майже двох сотень його працівників залишилося лише шестеро – чотири охоронці, бухгалтер і виконуючий обов’язки директора. Але і для них це радше не робота, а величезна проблема. Зарплату вони отримують лише на папері, всі комунікації санаторію відключені за борги, а майно описане. Чималу суму грошей – у сукупності 5,5 мільйона гривень, підприємство заборгувало, не сплативши податки, зарплати працівникам та за енергоносії. Тому з року в рік тут сподіваються або на омріяну команду відновити санаторій, або продати його, щоби розрахуватися з боргами. Тільки от не трапляється ніяк ефективний інвестор. Хоча спроби вивести підприємство із глибокої економічної депресії тут були. Йшлося про те, що проблемний об’єкт «під своє крило» візьме Пенсійний фонд або ж тут створять реабілітаційний центр для учасників АТО. Але, на жаль, не виконано ні перше, ні друге. Тому надія лише на те, що на черговому аукціоні таки з’явиться новий власник і врешті вдасться погасити борги. А що буде із санаторієм далі, залишається загадкою. Торги зі стартовою ціною у понад 18 мільйонів гривень відбудуться 25 червня. Покупцям пропонується об’єкт незавершеного будівництва – будівлі спального корпусу загальною площею 5509,6 м2.
– Попри те, що санаторій не функціонує, його територія доглянута, – розповідає тимчасово виконуючий обов’язки директора ДП «Санаторій Збруч» Михайло Думіх – і, звичайно, найкращим варіантом було б відновлення його діяльності.
З ностальгією й болем згадують ті часи, коли люди масово їхали на лікування у санаторій і колишні його працівники. Кажуть, «Збруч» був настільки популярний, що часто через брак спальних місць доводилося доставляти ліжка у палатах. Із задоволенням згадують ефект від лікування новозбручанською водою й колишні відвідувачі закладу. Ще б пак, вона була помічна при хворобах ендокринної, сечостатевої, опорно-рухової систем, органів травлення, дихання, шкірних та урологічних проблемах. Всі хвороби лікувалися водою двох типів. Одна із них за фізико-хімічними якостями нагадує і, кажуть, навіть перевершує трускавецьку «Нафтусю», а інша «Рапа» схожа на мінеральні води з Моршина. До Гусятина часто приїздили на оздоровлення високопосадовці й закордонні гості. А під час одного з візитів німецькі фахівці назвали «Нафтусю» за її якості рідким золотом. Тому й дивно, що високопосадовці, знаючи про всі якості води, допустили занедбання такого природою даного лікувального куточка.
– Проблеми почалися у 2011 році, коли санаторій дивним чином програв усі тендери, які проводили Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, Фонд соціального захисту інвалідів та Міністерство соціальної політики, – розповів Михайло Думіх. – Пропозиція санаторію залишилася незатребуваною начебто через те, що його приміщення не відповідали певним вимогам. Зокрема, вимагалося, щоб у кожному номері були туалети, а у нас вони були не у всіх номерах, а здебільшого знаходились у кінці коридору.
Перебуваючи тоді у віданні Державного управління справами і, маючи більшість пацієнтів за рахунок співпраці з державними цільовими фондами, «Збруч» почав втрачати клієнтів, занепадати й накопичувати борги. Так загадково чи сплановано заклад, який працював десятиліттями, маючи розвинену інфраструктуру, перетворився на пустку. А це дев’ять гектарів озелененої території, лікарня з устаткуванням, басейн, бювет, кінотеатр, бібліотека…
Водночас останнім часом населення хворіє дедалі частіше, тож оздоровлення цілющою новозбручанською водою аж ніяк не зашкодило б. Проте не поспішають вкладати свої кошти в оздоровницю і приватні інвестори. Адже «придане» санаторію у 5,5 мільйона гривень їх не надто приваблює. І самі люди побоюються, аби після аукціону вони не втратили унікальний санаторій. Тож якось дивно і боляче усвідомлювати, що з таким природним багатством ми такі бідні.

Любов ТИМЧУК