„Цинковий” конфлікт вичерпано

Хто ж виграв?

Упродовж кількох тижнів мешканці Заліщик, і не тільки, активно обговорювали ситуацію щодо наміру місцевої фірми „Роммар” організувати у межах міста нове виробництво металовиробів з лінією оцинкування дроту. Тема виявилась настільки резонансною, що місцеві активісти з цього приводу організували тематичні громадські слухання. Більшість заліщанців під час них висловились проти цинкового виробництва, а відтак керівництво „Роммару”, враховуючи думку громади, офіційно повідомило міськраду про те, що лінію, яка стала яблуком розбрату, не буде розміщено ні в Заліщиках, ні у межах придністровського району.

У цьому зв’язку я попросив висловити свою точку зору на гарячу тему голову Заліщицької райдержадміністрації Ярослава НАВОЛЬСЬКОГО:

– Насамперед хочу сказати про те, що лінія, про яку йде мова, не є „такою страшною”, як це намагалися подати люди, котрі, на превеликий жаль, далекі від специфіки виробництва та професійної оцінки ситуації. На підтвердження своїх слів нагадаю, що аналогічне виробництво працює у Стрию на Львівщині. Приблизно у п’ятдесят разів потужніші лінії оцинкування листової сталі функціонують у Кам’янці-Подільському на Хмельниччині. На металургійному заводі в Маріуполі, де обсяги оцинкування сталі не можна порівняти із нашими, нині працюють 55 тисяч людей, а житлові масиви – поруч із заводом, але ніхто  цього не драматизує, бо  за рахунок виробництва металурги утримують власні сім’ї, а своїми податками підприємство живить різноманітну інфраструктуру міста.

Тепер щодо заліщицького цеху, якому не судилося стати реальністю. Про те, що наміри очільників „Роммару” були чесними і відкритими з першого дня, свідчить той факт, що земельну ділянку розміром 0,44 га під майбутній цех вони придбали на аукціоні. На виробництві, до речі, мало працювати не 6 чоловік, як це прозвучало під час громадських слухань, а орієнтовно шістдесят, адже для безперервного технологічного циклу  в чотири зміни потрібні не лише фахівці з обслуговування лінії, а й лаборанти, токарі, слюсарі,  кваліфіковані спеціалісти для 15 в’язальних автоматів. Наскільки це важливо для нашого, обділеного робочими місцями краю, свідчить хоча б той факт, що майже щодня до керівництва „Роммару” приходять до десятка осіб у пошуку праці.

На моє тверде переконання, не викликали жодних сумнівів і висновки експертів (відповідальних працівників санепідемстанції, екологів, проектантів) про допустимість облаштування у запланованому місці лінії оцинкування, оскільки кожен з них ставив під цими документами власний підпис, а значить ніс за них персональну відповідальність. Зрештою, керівництво „Роммару” пропонувало учасникам громадських слухань виїхати на запланований об’єкт і на власні очі побачити усі плюси й мінуси проекту. Наступним кроком на шляху до порозуміння підприємство за свої кошти мало намір найняти незалежну експертизу, та цією пропозицією ніхто не хотів скористатися.

Не була обґрунтованою боязнь мешканців Заліщик про забрудненість навколишнього середовища, бо йшлося про відносно невеликі обсяги хімічних складників – 1,2 кубометра десятивідсоткового розчину кислоти і до двох тонн (одна 200-літрова бочка) цинку на добу, утилізацію залишків яких „Роммар” мав здійснювати за окремим договором у Тернополі. І нарешті, підприємство було готове за власні кошти перенести на безпечну відстань, регламентовану дозвільними службами, нині діючий на відстані 2,5 метра водопровід.

Ще одним аргументом на користь того, що обговорюване виробництво не містить будь-якої екологічної небезпеки, є, очевидно, й те, що там працюють моя дружина й рідня (саме тому я й не хотів брати участі у дискусії). А мій будинок розташований на відстані 300 метрів від названого об’єкта.

Та, тим не менше, громада висловила свою позицію і тепер підприємство прийняло однозначне рішення щодо організації цинкового виробництва за межами району. За попередніми переговорами згоду на розміщення цеху з оцинкування дроту „роммарівці” отримали у двох обласних центрах. Остаточне рішення про місце його постійної прописки  приймуть залежно від швидкості оформлення дозвільних документів. Поспіх пояснюють тим, що на сьогодні керівництво фірми вже уклало договори на поставку оцинкованої сітки за межі України.

Добре це чи погано –  покаже час, але вже сьогодні можна сказати, що в результаті „цинкового протистояння” Заліщики втратять приблизно 120 робочих місць (60 – очікуваних від нового виробництва і майже стільки внаслідок передислокації частини виробництва у місце розташування майбутньої лінії оцинкування). Адже виробництво, як,  зрештою, і весь інший бізнес, оперативно реагує на закони логістики, оптимізацію виробничих затрат і, звісно ж, на чутливі вітри конкуренції. На жаль, це ще не всі, уже сьогодні прогнозовані, затрати. Із перебазуванням значної частини виробничих потужностей фірми „Роммар”, яка за роки своєї діяльності сформувала понад 90 відсотків промислового потенціалу району, а з уведенням нового цеху мала намір його  ще й подвоїти, Заліщанщина уже в найближчі два-три місяці втратить майже половину нинішніх обсягів промислового виробництва.

То хто ж від цього виграв – міська рада чи громада?

Монолог записав Богдан НОВОСЯДЛИЙ, газета “Свобода”