Тернополянин в Лондоні 3 роки не мив взуття і відбирав у білок каштани

Тернополянин Ярослав Сидорчук, який три роки працював в Лондоні, розповідає про життя мешканців Британської столиці,- пише gazeta.ua

Приїхав в Англію в грудні — в столиці по садках пальми, камелії ростуть. Теплота така, що навіть ластівки не відлітають. Правда якраз після цього почалися нетипові для Лондона холоди. 15 градусів морозу для них було шоком. Тепличні люди – навіть не мають одягу і взуття на таку погоду. Коли починає падати сніг, одягають гумові чоботи і замотуються в прогумовані плащі.

Мешканці Лондону років 150 тому абстрагувалися від болота – всюди вилизаний асфальт. Дерева обкладені камінням – земля навкруг не розсипається. Настільки чисто, що я деяке взуття три роки не мив.

Якщо пропонують чай, то можна бути на 99% впевненим, що до нього додадуть молока. Не бачив щоб зелений чай пили. Пʼють чорний з пакетиків – дуже міцний, молоко його трохи помʼякшує. Заварний чай рідкість – їздив його купляти в спеціальні магазини до індійців.

По центральній частині вигідно їздити на велосипеді, або на маленькій машині „Робін”. Вона на трьох колесах, тому автомобілем не вважається – економиш на парковці і вʼїзді в першу зону.

Вивіски в деяких лондонських пабах продубльовані польською мовою. Наших західних сусідів повно по всій англійській столиці, а особливо в Західному районі. Поляки якось підкреслено вільно себе почувають – якщо говорять, то їх чути на пів автобуса. Часом враження таке, що змагаються хто вставить більше слів „курва” в одне речення. „Єстем в унії” – кажуть про себе. Там зараз спрощена система для вʼїзду в Англію з Євросоюзу.

Одна жіночка мені розповіла своє ставлення до дорогоцінностей: не можу носити золото, бо зразу уявляю бідних негрів, які лізуть в шахту його добувати.

Англієць з радістю купить дорожчий чай, якщо на його упаковці написано, що частину виручки піде на допомогу країні, де той чай вирощують.

Зранку купити свіжу газету для англійця те саме, що нам купити свіжий хліб.

Пропустити по пінті пива в пабі після роботи – місцева традиція. Не сідають – за барстійкою можуть стоячи годинами спілкуватися. Говорять про погоду – бо дуже мінлива, про футбол, і про гроші. Політикою не цікавляться.

Пиво в пабі коштує 2-3 фунти. Тамтешні пролетарії зі злості аж стрибали, коли я їм сказав, що в Україні за фунт три пляшки можна купити.

Бачив таку ситуацію: приїжджає під будівельний магазин чувак на Мазератті. Загрузив в багажник мішок цементу, арматуру ше якусь там бляху – і поїхав собі – певне ремонт робив в хаті.

Як в нас бабусі голубів годують, так в Лондоні лисиць. Вони там гуляють як в нас бродячі пси, правда переважно вечером і вночі. В людських садках мають нори. Вечером виніс сміття в пакеті, зранку він вже розірваний – лис їсти шукав. Ще в місті багато білок. Чорна канадська витіснила місцеву руду, бо розмножується двічі на рік. В парку біля Букінгемського палацу лізуть туристам на руки – ті фотографуються. Я в білок їстівні каштани відбирав.

Лондон такий великий і розмазаний через те, що в переважній більшості двоповерховий. Будинки стандартні – сім метрів в ширину, я для цікавості міряв. В середині як шпаківня: коридор метр шириною, сходи – 80 сантиметрів. В туалетах не завжди двері до кінця відкриваються, настільки місця мало. За будинком садок. Десь читав, що третина городян активні садоводи.

Елемент місцевої культури – блошині ринки. Вони називають їх carboot – багажник. Люди приїжджають на автомобілях на організовану стоянку і продають з багажників старе барахло. За вхід платять і продавці і покупці. Тут можна знайти купу антикваріату, правда попри це втикаються хитрі індуси з китайським товаром – батарейками, перехідниками, розетками.

Попередні водійські права можна оформити на пошті – платиш 30 фунтів береш бланк, клеїш фотку, і відповідаєш на питання анкети Питають „Чи бачите ви номерний знак на відстані 20 метрів”. Пишеш „так” і вони вірять. Висилаєш анкету листом разом з паспортом. У відповідь присилають попередні права – можеш керувати машиною, якщо поруч сидить людина з повноцінними правами