З Новим роком, Ураїно!

Більшість і далі вважає Тимошенко лідером опозиції, хоча увесь опозиційний час пані Юлія дає свідчення в Генпрокуратурі, а решту часу витрачає на дитячі записи та коментарі в Twitter.

Бідні студенти і петеушники з синіми носами та довгими вудилищами з прапорами Партії Регіонів та регіонального комсомолу на підступах із Банкової та Лютеранської. Безстрашні бабусі з червоними обличчями та в целофанових накидках “Регіонів” і “Янукович – Наш Президент”. Мороз дошкуляє і кордону міліції за турнікетами. Міліціонери нерадісно підтанцьовують під музику з динаміків. Тріпотять сині знамена. Два автобуси спецпідрозділів міліції стоять поряд. Про всяк випадок? Спецназ гріється і дрімає. Картинка всенародної радості на Печерських пагорбах. Наближалося свято…

Дійство у телевізорі було скучним і неінформативним – монолог Януковича: терпіть і терпимі будете. Телекартинка а-ля Путін була дорогою і вдосталь пародійною. А от чи дасть вона ефект хоча б призупинення падіння рейтингу і довіри до президента, скоро зафіксують нові опитування. Ювілейна ж соціологія від “Українського демократичного кола”, Центру Разумкова, Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), Інституту Горшеніна показала пришвидшений “помаранчевий синдром”. Те, на що Ющенко і Тимошенко витратили декілька років, Янукович виконав за один рік “реформування та царювання” – обвал довіри, крах сподівань, втома і тотальна безнадія.

Невідомий “проти всіх” вже наздоганяє показники рейтингу президента. Пропагандисти партії влади списують усе на “непопулярність” реформ. До них навіть не доходить, що причина зовсім в іншому. Життя людей за команди “прагматиків та професіоналів” не лише не покращилося, а суттєво погіршилося. Усі обіцянки першого року президентства базувалися на соціально-економічному популізмі. Образ “міцного господарника” та “залізного господаря” ліпили саме на ленінському стереотипі про економічний базис, який хвилює усіх радянських людей і вторинності якоїсь там “надбудови”. Ставка влади була і лишається на тезі, що “битійо апрєдєляєт сознанійо”. Але навіть за цими сумнівними параметрами шлунка та індексу наповненості холодильника – провал.

Опозиція також катастрофічно програє майбутньому “противсіху”. Симпатики відходять від біло-блакитних, але лише одиниці переорієнтовуються на опозицію. Цілий рік “нові” опозиціонери читають одні одним та суспільству лекції про те, що справжня опозиція має бути альтернативою владі, готувати ефективні альтернативні законопроекти, кодекси, реформи. Самонавіювання вже викликає оскому – альтернативної роботи як не було, так і немає вже рік. Спромоглися на філософські роздуми: “об’єднана” чи “різна” опозиція є кращою. Більшість опитаних і далі вважають Тимошенко лідером опозиції, хоча увесь опозиційний час пані Юлія дає свідчення в Генпрокуратурі, а решту часу витрачає на дитячі записи та коментарі в Twitter. Складається враження, що усі опозиційно налаштовані громадяни мають цілий день бавитися із улюбленою забавкою депутатів – планшетником iPad та обмінюватися з нею своїми прикольними фотками і смайликами. Загалом, поки журналісти виконують оди до радості та буденні функції “підставок для мікрофонів”, опозиція виконує функції кореспондентів і лише озвучує дії влади.

Бюджетники і пенсіонери покірно виконують роль холопів-статистів, активні користувачі сваряться в соціальних мережах, пасивні дивляться новини з арабських повстань на Півночі Африки, молодь “не париться”, арешта – самозаглибилася в жуйку із російських серіалів та іншої “развлєкухі”. “На всіх язиках все мовчить. Бо благоденствує?..”

Якщо люди не бажають діяти, лишається спостерігати за конвульсивними рухами на вершині “вертикалі влади”.

Новорічне шоу Януковича несподівано оголило ключову проблему влади, яку вже не сила приховувати. Те, що ще декілька місяців тому прихильники регіоналів та особисто Президента запекло заперечували, сьогодні вже визнають ( через рік!) і сам Янукович, і його представники у Верховній раді: у влади кадровий голод. Фахівців-державників бракує у команди “професіоналів”, яка роками гартувала армію своїх чиновників. Соціальні ліфти, які покликані поповнювати армію бюрократів кращими кадрами, не працюють останніх двадцять років. Кадрово-фаховий дефіцит проявився ще у “помаранчеву” п’ятирічку, і за “біло-зблакитного” вкраплення уряду Януковича. Сьогодні це вже просто не вдається приховати. Приїхали…

А звідки ж черпати резерви, адже усюди розставили своїх єнакіївських та макіївських, а “кадровий голод” лише наростає? Чому саме напередодні нового року Януковича “раптом” з’явилися чутки про наступника Азарова у кріслі голови уряду? Чому саме у ці дні зринає прізвище Ющенка-прем’єра? Нова політтехнологія чи підготовка громадської думки? Дивних “випадковостей” чимало. Нашоукраїнців-екс-урядовців не чіпає ні прокуратура, ні СБУ. Анатолій Матвієнко (УРП “Собор”) готовий підтримати державницькі кроки влади, аби уникнути “хаосу та краху держави”. Микола Катеринчук (“Європейська партія”) сипле компліментами на адресу “вдалих реформаторів” Колеснікова, Клюєва і Льовочкіна, а критикує саме Азарова. Плющ та інші “тушки” замостили білбордами автошляхи і кажуть, що вони дуже за “реформи заради майбутнього”. У “новорічний” вечір Янукович вперше публічно сідає за один стіл не лише із давніми друзями Кучмою та Кравчуком, але й з Ющенком. Таких народних прикмет та ознак “кадрової весни” чимало.

Ситуація знову повторюється – спочатку Ющенко витягує з небуття Януковича і підписує Універсал, віддає йому портфель прем’єр-міністра, а тепер це повторить Янукович? Цілком закономірно, але чи ефективно?! Ющенко провально завершив свою каденцію “панування” і розтратив усі кредити суспільства, втратив власну команду. Але ж під нові повноваження такий прем’єр цілком може зібрати знову залишки “любих друзів”. Повернути кредит довіри людей – шанси мінімальні. Але чим чорт не жартує?! У президента Януковича з’явиться зо два десятки підготовлених державних функціонерів. При зміні гуманітарного блоку уряду намалюється перспектива “зам’яти” антиукраїнський курс влади і зменшити градус протиставлення регіонів. Теоретичні плюси такого кадрового кроку ще можна пошукати.

Інші “мудреці” так само загинають пальці теоретичних переваг Бойка-прем’єра. Є ще декілька менш розкручених моментом імен. Більшість “реформ” уже забуксували, або провалені. Чи вдасться перезапустити реальні реформи з новими “старими” кадрами? Якщо замість репресивної практики міліції та прокуратури запрацює закон, а не політичне замовлення з Межигірського бункера, якщо негайно приймуть пакет антикорупційних законів із обов’язковою кримінальною відповідальністю не лише за “доходами”, але й за “видатками” державних корупціонерів, то теоретичний шанс побачити світло в кінці тунелю мав би з’явитися. У Новий рік вкотре хочеться вірити в чудо.

З Новим роком Януковича в Україні!

Роман Чайка, ТСН