10 неповторних дверей з різних усюд Тернопільщини (фото)

Цей рік був наснажений мандрівками різними точками області. Тому, підбиваючи підсумки, аж ніяк не можна оминути спокуси зібрати в один пост ті двері, котрі сподобались найбільше. Власне, таких було більше за десять; власне, частина з них запам’яталась не стільки зовнішнім штибом, як проживанням миті, коли їх побачила; власне, кожні старі двері варті уваги, бо вони, як реліктові види.

1. Поки Бережани лишаються для мене щонайсправжнісіньким клондайком. Стільки оригінальних дверей зі збереженою фурнітурою я більше ніде на Тернопільщині бачила. Фантастичні тварини на тахлях, на дверній ручці, а ще дверна ручка із датою, очевидно, зведення будинку. Як вам таке?
   
2. Не впевнена, що цей зелений колір оригінальний, але він пасує до жовтого скла. До речі, зверніть увагу на фактуру останнього. Як на мене, це справжнісінька кольорова магія: простір завдяки м’якому світлу випромінює щось таке, що не вхопиш у руку, але чиєму впливові піддаєшся підсвідомо. А ще пригляньтесь до круглих латунних ручок – маленький штрих для того, аби прокайфувати вповні від цього об’єкту.
   
3. І, коли ми вже почали про тамбурові двері, як оминути ці з Підгайців. Це містечко стало для мене відкриттям – компактне, з кількома непересічними будинками у центрі.
   
4. Двері взагалі неймовірно важлива складова не тільки фасаду, а й інтер’єру. Ось заходиш у під’їзд і бачиш, як сонце наливає його по вінця. Отак було в одному з копичинецьких будинків, і це видиво одне з найдорожчих і найатмосферніших для мене.
   
5. Або ось ця піврельна картинка з Чорткова. До речі, в цьому місті теж збережено багато дверей (і не тільки). В сонячний день перескакуєш з одного такого акваріуму в інший, ловлячи красу.
   
6. А тепер знову до деталей. У Кременці я чи то погано шукала, чи то не там, але автентичних дверей побачила вкрай мало. Коли надій на знахідки вже майже було, побачила цю ручку. Як на мене вона просто чарівна. А ще зверніть увагу, як вона виполірувалась з роками. От вам і різниця між сучасними матеріалами, які з віком стають неприглядними, й давніми, які час прикрашає.
   
7. Двері, котрі стали для мене символом Скали-Подільської. Це місто схоже на щось існуюче й неіснуюче одночасно. Постійно перевіряєш, може, то тобі сниться, мо, ці двері виплід твоєї уяви, а як ні, мо, ця колодка – бутафорія. Але ні — двері справжні, колодка теж, тому всередину не зазирнеш. Оцю непроникність можна назвати метафорою.
   
8. Збараж. Місто, де я не знайшла для себе майже нічого. Крім однієї-двох дещиці, серед яких ці двері. Зверніть увагу на їхні масивні деталі, а ще на голови левів.
   
9. Яким було моє здивування, коли на одній з бічних вулиць Микулинців я побачила ці двері. Багато оздоблені, майже неторкнуті, такі відверто розкішні. Одні з найкрасивіших, принаймні, як на мене, в цьому місті.
   
10. На завершення – ковток сакрального. Двері храмів завжди особливі. По-перше через їхні мегаломатичні розміри, по-друге, через їхню стриману та характерну оздобу. Тож хай це будуть навіть не двері, а власне вхідний портал. Бічний пізньоренесансовий портал домініканського костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії у Язловці. Ця пам’ятка національного значення – найдавніша частково збережена мурована сакральна споруда Бучацького району. Збудований костел в 1589-1590 роках у ренесансно-готичному стилі.
    

Анна Золотнюк.

Фото авторки.