Гермаківський дендропарк на Борщівщині: понад 200 років історії

На фото вхідна алея Гермаківського дендропарку

Славнозвісний Гермаківський дендропарк (Борщівський район, Тернопілля)  почав закладати  “ще за австрійських часів” граф Блюхер де Вальштадт.

Наскільки в гугл-перекладача вистачає нервів і знань німецької, цього екземпляра графа  – звали Густавом. Густав (1837-1881) – нащадок Того Самого  генерал-фельдмаршала Гебгард-Леберехт фон Блюхера, об чию армію в червні 1815-ого спіткнувся під Ватерлу Наполеон. Інтернету наш граф Бляхамухер відомий також, як один із засновників Товариства парового судноплавства в місті Галич.

Біля вже не автомобільного мосту через Дністер встановлено пам’ятний знак, де пише зокрема таке: «..встановлено на честь ініціаторів та основоположників судноплавства на ріці Дністер в Галичі: Товариства парового судноплавства на Дністрі (1863-1932) графа Блюхера де Вальштадта (1876-1881)…”

“1876-1881” біля графа означає не те, що граф був вундеркіндом, який протягом 5-и років життя встиг стати основоположником судноплавства, а

“мова йде про ті товариства і тих осіб, які були найбільш дієвими щодо промислового освоєння ріки саме в околицях Галича. Якщо йдеться саме про згадану особу, то одне з перших парових суден, яке було в Галичі, було збудовано її коштом”.

Радянська історія лісівництва штрихи «панського походження» Гермаківського дендропарку намагалася затерти, послуговуючись для цього біографією видатного лісничого М. Г. Денеки. Згідно офіційного часопису, саме Микола Григорович в 1936-ому  заклав тут більше трьохсот видів екзотичних дерев та чагарників, а після Другої Світової, вже в 1952, продовжив насаджувати «лісові культури».

Шило, яке “забули в мішку” – власник маєтку та земель в Гермаківці Граф Блюхер де Вальдштадт, який в другій половині XIX ст. мав  тут зразкове (як на той час), аграрне господарство, кілька фільварків і парк.

Чи міг Микола Денека, 1914 року р.н., бути тим графським лісничим, плечі якого  сутулилися від місію перетворення околиці Гермаківського лісу (знаної тепер як «дача Романського»), на цілий дендропарк? Його біографія каже, що в 1931 почав працювати в лісі в рідному селі Яблунів, згодом в Гусятині, продовжував замітати ліс і після приходу совків.

Лісничі в графів в той час – це  от в графа Андрія Шептицького Андрій Мельник (керівник ОУН-М), юний Денека ніяк не тягне на таку фактуру, який під час Другої Світової   служив в понтонних військах – але служив на боці радянських військ, а не, як би пасувало порядному графському лісничому, на Вермахтівському боці.

Як би не було, після війни Денека Микола Григорович  – справжній ентузіаст лісівництва. Саме він перетворює безсистемні екзотичні насадження на околиці Гермаківського лісу на справжній дендропарк. Понавиписував з ботанічних садів усіх куточків жахливого і неосяжного – навіть з Сахаліну –  більше півтори тисячі видів рослин!

Серед найцінніших – Chamaecyparis, Sequoia, Abies pinsapo, Liriodendron tulipifera, Cupressus goveniana, Tsuga, Pseudotsuga Menziesii, Phellodendron japonicum, Fraxinus ornus, Larix polonica,  Pinus pinea, Pinus cembra L., Pinus stankewiczii, Quercus cerris, Rhamnus tinctoria Waldst. et Kit, Salix retusa,Staphylea pinnata L., Syringa josikaea Jacq., (Taxus baccata L. та багато інших!

У 1972 Гермаківський дендропарк набуває статусу республіканської пам’ятки садово-паркового мистецтва,  в 1983 – загальнодержавного (читай всесоюзного) значення.

Між рядками читаємо, що дендропарк перестає бути доступним для простих смертних, його облюбувало для виїзних засідань тодішнє районне начальство –  звідки Денека й мав можливість втілювати свої інвазії. Приємно ж чокатися, дивлячись на секвойю, яка, дай Бог, і радянську владу пережиє! Пам’ять тих часів – до дендропарку прямує занадто пристойна як до лісу, дорога, по території дендропарку стратегічно розпорошені альтанки, біля вхідної брами  – головний атрибутив цільового призначення пам’ятки садового-паркового мистецтва – кафе «Лісова пісня».

На жаль, сучасне начальство для виїзних засідань оргкомітету надає перевагу іншим локаціям. Як наслідок, в наш час Гермаківський дендропарк невблаганно занепадає.

За словами одного в дечому лісівника: «якби Микола Денека піднявся б з гроба і завидів, що тепер ту ся робе, то зразу б назад  гріб і ляг». Територію дендропарку заполонили хабази

(ХАБА́З, ХАБУ́3 – зарості бур’яну, дрібного чагарника і т. ін. “Як сад, зарослий хабазами, Дичіє й нидіє поволі, Так гордий чоловік не виб’ється ніколи із життєвих марниць неволі” (Фр., XI, 1952, 323).

 «Там далі дійдете до вольєри, в якій раніше були кабани.. Ми їх..  випустили» – чоловік дивився кудись в далину, певно, десь в яку кабани і вивтікали.

Хороший гід-інтерпретатор дійсності міг би пустити туману, трактуючи, що алея будяків – задум самого Миколи Григоровича, здохлий кажан на алеї був наркоманом і його довелося звільнити, а він взяв і наклав на себе руки. Але на провокацію показати нам, де «те саме дерево», в дечому лісник чемно вказав на стенди («там все пише») – як відомо, кажан гниє з голови.

 

Так, я здатний не лиш відрізнити Ginkgo biloba від граба, а й продертися до нього крізь підлісок – але підписи біля дерев (хай напів-іржаві) здатні бути навіть в Скала-Подільському парку! Без допомоги фахівця-біолога нипати по Гермаківському дендропарку можна навгад – може, так і треба, щоб ходило тут менше всяких.  

Чому все так, як воно є?

Офіційно 56 га Гермаківського дендропарку поділено на дві частини –  34,38 га здичавілої паркової зони,  де поміж корчами проростає більшість «екзотів» (необхідні «санітарні рубки» не ведуться) і 21,62 га лісопаркової зони, де рубка догляду в звичайному порядку.

Читаємо в статті 12 закону про природно-заповідний фонд України, що «Управління територіями та об’єктами природно-заповідного фонду» здійснюється за допомогою створення «спеціальних адміністрацій».

Разом з тим, в послідному реченні статті 12 є доповнення, якщо чомусь Тося не створив таку адміністрацію, то

«Управління територіями та об’єктами природно-заповідного фонду… здійснюється підприємствами, установами та організаціями, у віданні яких перебувають ці території та об’єкти».

В даному випадку «Гермаківський дендропарк» – на балансі державного підприємства «Чортківське лісове господарство».

Ще років 10 тому Тернопільське управління лісового та мисливського господарства запропонувало “план організації території” (це така детально розписана інструкція, якого саме догляду треба завдавати деревам). Але в балансоутримувача був свій план, згідно якого Денека спроектував дендропарк занадто тісно, і хиріє він не через відсутність належного нагляду, а бо «1500 видів насадженців не виявилися толерантними одне до одного”.

 Легких шляхів не шукають – почали процес “перезакладання” дендропарку у «дачі Галілея», (лісовому заказнику загальнодержавного значення в Чортківському районі за 25 км звідти) читати більше про “Дачу Галілея”.

“План організації” Гермаківського дендропарку за величне десятиліття втратив актуальність, дерева цінних порід занепали під згубний вплив нової генерації покоління корчів та будяків, яких на час написання плану, може, ще й в природі не було.

І що робити?

Щоб відновити колишню славу Гермаківського дендропарку, треба впровадити в ньому виїзні засідання борщівського істеблішменту  – після того, як голова РДА набереться реп’яхів чи «дідових вошів” (Euphorbia cyparissias), питання захаращення пам’ятки садово-паркового мистецтва буде знятим з порядку денного, може, разом з пам’яткою.

«Гермаківський дендропарк» – звиклий лісгосп з романтичним флером, доглянутим офісом і визначеним планом лісозаготівель.

Як доїхати до Гермаківського дендропарку:

Тернопільський автовокзал, всі рейси на Мельницю-Подільську (перший рейс на 5:50!) до Гермаківки (Борщівський напрям). Раніше можна було доїхати легендарним дизель-потягом Тернопіль-Іване-Пусте”,

але в 2019 денний рейс “оптимізували” лиш від Борщева, залишили нічний.

Тому туристам не вийде побачити оригінальне панно на стіні Гермаківської залізничної станції (фото нижче), але це вже зовсім інша історія:

Андрій Мельничук