Редактори міфів: Дача Галілея, Вінні-Пух і всі-всі-всі

Гійом Левасер де Боплан, французький картограф та інженер, створював “Генеральну карту України” протягом 1630-40-их років. 17 років на службі польських королів – спочатку  Сигізмунда III Вази, потім його сина Владислава IV.

На Бопланів жаль, 1647 року “його” король Владислав IV пішов до того, хто його помазав, а вакансію польського короля посів Владиславів брат Ян II Казимир.

«Загальна карта України», виготовлена Вільгельмом Гондіусом в 1648 році

Боплан виписує пишного листа “найсвітлішому і наймогутнішому володареві Янові-Казимиру”, де “бере на себе сміливість з цілковитою покірністю і глибокою повагою піднести Вашій августійшій величності – з надією, що йому таки заплатять за його працю. Але новий король ігнорує картографа до такої міри, що той мусить, мов Йолка-шо співає, втікати в Прованс.

У Франції в 1648-1660 році Боплан здійснює кілька видань першої повноцінної мапи України.

Підстаркувате покоління читачів має пам’ятати такого героя радянських казок, як Остап Бендер, який  для чогось  тягав із собою астролябію. Це – астрономічний прилад, який використовували для навігації і створення карт від епохи  Птолемея в II ст. до н.е. – і аж до XVIII ст. Всі вони – Боплан, Бендер і Птолемей – користувалися астролябією, але Боплан робив це найдотОчніше(с).

Піонером картографії, в ще доастролябні часи був Ератосфен (бл. 275-194 до н. е.). Вчений зумів точно (як на той час) порахувати окружність Землі.

Перша карта світу Ератосфена

Його наступник Клавдій Птолемей (бл. 87-165 рр.) залишив після себе “Керівництво з географії” (Γεωγραφικὴ Ὑφήγησις), з переліком близько 8 000 локацій із зазначенням їх географічних координат – але без намальованих на папері карт. Або карти були втрачені, або ж Птолемей більш ніж на 2000 років випередив епоху цифрових карт. Залишилося знайти древньогрецький процесор, у який вчений вводив дані.

Координати Птолемеївських мап служили дороговказом для європейських мандрівників включно до 1730 року, коли в Амстердамі востаннє вийшло в світ не факсимільне видання його “Географії”.

Аж до 1295 р. праця вважалася втраченою, коли “Географію” в  богомзабутому монастирі знаходить вчений Максим Плануд і перекладає на латину.

Після 1400 р. “Географія” з Константинополя потрапляє у Ватиканську бібліотеку.

 Протягом XV ст. на базі координат Птолемея вчені креслили на свій страх і ризик розмаїті карти. Один із таких опусів надихнув Христофора Колумба  шукати Схід на Заході. Якби бідолаха знав, що Птолемей припустився прогресивної похибки, внаслідок якої планета “сіла на дієту” більше третини її реального розміру – ніхто б нікуди не плив. Цікаво, що Ератосфен, хоч і попєрєднік, але вичисляв окружність землі значно точніше.

1467 р. гравер Ніколаус Германус перегравійовував зміст птолемеївської «Географії». На «Восьмій карті Європи» вперше були зображені українські землі як “Sarmaciє Evropa”  – слово настільки сподобалося тогочасній польській шляхті, що вони й собі вирішили поставати сарматами).

1467 р. Клавдій Птолемей.  Ніколаус Германус. «Європейська Сарматія»

В 1584 р Герард “Новий Птолемей” Меркатор вкотре переосмислив багатостраждальну “Географію”. Він визнавав лиш оригінальні праці Птолемея, а не їх підшаманені в XV ст. версії.

Меркатор. Європейська Сарматія. «Восьма мапа Європи»

Коли Боплан в 1630-их роках вперше прибув на українські землі, то блудив саме по  картах Птолемея версії Меркатора.

Бопланівська теж не зовсім точна. Відносно актуальних координат гирла Дніпра він помилився в обчисленнях на 28 км. В той же час, на Птолемеївських картах похибка координат  – аж 187 км, Херсон на широті сучасної Умані, але при тому північніше сучасного Донецька – комбінація, в якій сам Кличко не розбереться (дивитися більше про Велике географічне відкриття України).

Бопланівські карти – справжні витвори мистецтва, вигравіювані Вільгельмом Гондіусом. Ці гіперболізовані гори і ліси найбільше нагадують мапи з “Володаря Перснів”.

Карта України Гійома де Боплана, 1650 рік

Дача Галілея” (Чортківський район, Тернопілля)  на мапі Боплана є одним із таких “казкових” лісів. Оригінальна назва стимулює міфовиділення у численних “краєзнавців”. Складається враження, що у цьому лісі практикують найдавніший і найуспішніший досвід розведення конопель з підвищеним вмістом ТГК. Я не раз ловив себе на тому, що впізнаю, яку саме дрин-траву курили автори міфів про ліс Галілея.

Міф I:

“назва пов’язана зі знаменитим астрономом Середньовіччя Галілеєм. Але цей лісовий масив заклали як мінімум за століття до його народження (1564-1642)”.

І все таки голова крутиться!

Міф II:

“Ми – українці зовсім не знаємо давньої історії своєї Батьківщини і Нації.

Галілея  – це не Галілей, а дійсно Галілея, але Палестинська. В Іспанії є Галісія, є така країна як Порту-Галія, є римська провінція Галія, нинішня Франція, є малоазійська Галатея. Всі ці країни, включно з Галілеєю Палестинською заснували вихідці з української Галичини чи Галісії. Ви вже знаєте, що Саме галілеяни-індоєвропейці,

а не євреї-семіти дали світові Ісуса Христа. Серед дванадцяти апостолів лише Іуда Іскаріот був євреєм. Всі останні були, як і сам Ісус Христос, галілеянами”.

 Схоже на те, що Понтій Пілат вирушив на північ разом з християнами-галілеянами. Вони й заснували села Констанція, Пилятинці (Пилатківці, курва, пишіть грамотно!),

Дачу Галілея, печерний монастир і перші християнські церкви у світі.

Пилат. Понтій Пилат

Міф III:

Лісовий заказник “Дача Галілея” на Чортківщині насадив граф Лянцкоронський для оборони Ягельницького замку від татар”.

 “цей ліс є зразком найдавнішого та найуспішнішого досвіду штучного лісорозведення в Україні”.

Ягільницький замок, сучасний вигляд

“Відомо, який стрес переживали в середньовіччі народи, переходячи з однієї природної зони до іншої. Ліс був чужий і навіть ворожий для степовиків татар”.

 бар’єр із дубів-чаклунів ( я казав, шо вони курили дрин-траву?), на який Лянцкоронський покладав функцію природного захисника від диких кочових племен, вийшов чудовий – дугоподібний, схожий на шаблюки нападників: за що, мовляв, боретесь, на те і напоретесь”.

“Задора”, герб Лянцкоронських
Типовий ліс Галілея. фото Михайла Дребета

Міф IV:

“Магнати вдавалися до будь-яких засобів захисту своїх маєтків”.

“Доводиться лише дивуватися далекоглядності пана Лянцкоронського: знав же, що дуби за десять років не виростають, але наказав садити. Думав про майбутнє..”

“У ту пору кожний можновладець піклувався про безпеку і власну, і своїх володінь”.

 За відповідями на непрості питання звертаємося до Володимира Добрянського,  археолога, воєнного історика, члена наукового товариства ім. Шевченка, випускника історичного факультету Чернівецького державного університету ім. Ю. Федьковича.

В. Добрянський: “Уявіть собі ситуацію XV-XVII ст. на Поділлі. Перш за все, феодальна роздробленість, в якій кожен феодал мав забезпечити свою територію обороною.

Мав, але оборона мало виконувалася.

По-друге: королівська влада Першої Речі Посполитої не забезпечила  “програму” втілення цієї стратегічної задачі.

По-третє – це продажництво. Є сотні випадків, коли один феодал домовився із татарами, що орда пройдеться його територією – але буде знищувати сусіда-конкурента. І ще така була негативна риса в шляхти – її історики називають “сарматизм”. Це була пихатість, манія розкоші, гучного життя, пиятика.

От такі речі негативно позначалися на розвитку Речі Посполитої. Питання оборони їх мало цікавило, вони жили одним днем..

Уражені сарматизмом Стефан Чарнецький
і Костянтин Вишневецький

Міф V:

 “Лянцкоронський свого часу брав участь у північних походах, допомагав королевичу Владиславу в його боротьбі за московську корону. Мав досвід і знав, як московити на дорогах  своїх дрімучих лісів робили завали, влаштовували засідки і таким чином завдавали чималого лиха непроханим гостям. Із цього й випливає припущення, що гетьман запозичив ту стратегію у супротивників і насадив лісовий масив двома смугами. Одна з них дійшла до нас у вигляді «Галілеї». Інша — дача «Білавина» в урочищі Замчища, що підступає до Ягільниці”.

 В. Добрянський:  Звісно, що в давнину Галілея була й своєрідною оборонно-захисною смугою.  Але якщо б Лянцкоронські садили лісову перешкоду – це мало б бути рівнинне плато біля Ягільниці

(а не “чудовий – дугоподібний, схожий на шаблюки нападників бар’єр” за 15 км від замку!) 

Чорна цятка зліва – Ягільниця, ліс Галілея – чоботоподібний ліс справа

Але вони не здійснили жодних мір. І яка в тому потреба? І як здійснити такий задум:

це кошти, великі затрати… По мірі можливості, збудували замок за тогочасним рівнем розвитку мистецтва війни..

Доцільніше проводити (за воєнною термінологією) маневр обходу. Для цього вибиралися зручніші місця, завдяки яким можна потрапити на певну територію.

Ось стосовно забезпечення і облаштування таких місць певними спорудами (ними можуть бути різні загати, ловчі місця і т.п.) – це було питання….

*

міф VI:

“У тому, що «Галілея» і справді насадження рукотворне, залишається все менше сумнівів. Спеціалісти, дослідивши тутешню деревину, визнали, що за біологічними і механічними властивостями вона має відмінність від решти дібров нашого краю. До того ж як пояснити на великому просторі безлісся появу такого чітко окресленого дубового масиву?

В. Добрянський: Ліс Галілея є природним та давнім реліктовим лісом, який зберігся до нинішнього часу. Про це є наукові факти: там проводили моніторинг ґрунтів науковці Львівського Лісотехнічного інституту та Природничого музею

(О.Вовк, М.Чернявський), які довели на підставі хімічного аналізу ґрунтів, що ліс Галілея природний, має  давнє лісове походження (весь текст наукової роботи).

Міф VII:

“Ліс є зразком найдавнішого та найуспішнішого досвіду штуч­ного лісорозведення в Україні”.   “ дуби, що були насаджені штучно ще у XVI-XVII століттях”

 В. Добрянський: “Щодо використання Галілеї Лянцкоронськими: із XVIII ст. в Галілеї вирубували старі другосортні насадження дерев, почали садити продуктивні дубові насадження. Дуб – це ділова високопродуктивна деревина, яка мала в давнину

(і має тепер) високу ціну. Наш подільський вид дуба за своїми якостями є дуже цінний матеріал, який ті ж Лянцкоронські вигідно продавали, експортуючи у Західну Європу.

Ліси вирубували, деревину використовували у господарстві й на продаж. Натомість розширяли с\г угіддя. Звісно, деревина ішла на різні потреби: виготовлення селітри, дрова для опалення житла; матеріал для будівництва; матеріал на експорт.

З іншого боку – це новий напрямок розвитку лісівництва та закладення паркових зон, які впроваджували шляхетські роди на Західному Поділлі у XVIII ст.”

Міф VIII:

“Відразу зауважу, що “Галілея” не має ніякого стосунку до біблійної провінції в Палестині, де колись проповідував Ісус. І Галілео Галілей, проголошений святою інквізицією єретиком та відісланий у вигнання за визнання геліоцентричної системи світобудови Миколая Коперника тут, як кажуть, “не при ділах”. Слово це, швидше за все, походить від імені Галі, … доньки володаря тутешніх маєтностей Станіслава Лянцкоронського”. … .. ..  “Туди, за переказами, виходив підземний хід від фортеці. Може, донька магната Галя (Яка в біса Галя? Правильна відповідь – “Станіслав Лянцкоронський мав двох дочок: Барбару та Йоганну”) якось приклалася до тих насаджень, піклувалася чи виходила сюди на прогулянки, що люди назвали діброву в її честь”.

На противагу – мешканці найближчих до Галілеї сіл, вірні міфу про битву між козаками і татарами. У ній упав сухим листком татарський комбатанте  Галілея.

У школі вчителька казали, же бе ми все запам’ятали:

“Біля лісу є “козацька могила”. Біля лісу була велика битва між козаками і татарами.

У битві загинув татарський воєвода з позивним “Галілея”. Після бою козаки насипали могилу – напевно, щоб не виліз після смерті”.

Біля при-галілейського села Капустинці є городище, могила від нього  – за 500 метрів. Після археологічних досліджень виявилося, що могила – насправді скіфський курган. Але нікому то не доведеш, сільська інтеліґенція переповнена предковічним знанням, що а все-таки то могила, а назва “Галілея” з’явилась після бою, настільки страшного, що всі історики до цього часу бояться про нього згадувати.

Могила татарського дуче Галілея

Міф IX, про “дача”

“дача співзвучна із “дуча” (печера). Мало того, Дуче від лат. dux («лідер, вождь») — італійський титул, який носив Беніто Муссоліні, глава Національної фашистської партії.

Дуче італійського фашизму

Міф X

 Давньослов`янське – Datia – давана, дарована земля. Але, ніхто, ніколи і нікому не дарував цю землю

знову В. Добрянський: “Дача”  – в совдепії пішла дурна мода називати лісові масиви москальським словом “ДАЧА”. Насправді – це Галілея, ліс Галілея. Таку він мав назву із давнини десь до  1950-х років. На жаль, але цим дурнуватим совдепівським терміном, так надалі назва за лісом закріплена”.

Галілею перетинає історична дорога. Фото Михайла Дребета

 “Як тільки Галичина увійшла до Австрії, наверху цісарі подумали, що тре нову детальну мапу, аби знати, що де в них там нового є.

Тіпа інвентар нових земель. Мапа фон Міга то як зліпок епохи”

Володимир Федорів

Мапи Фрідріха фон Міґа — військово-топографічні мапи Галичини, наміряні 1779-83 рр. із німецькою дотошністю – вже не астролябією. По них можна орієнтуватися і зараз. Накладаємо на карту XVIII ст. сучасний космознімок: навіть на тлі сучасних контурів дача Галілея у XVIII ст. виявляється помітно прорідженою.

Ми нанесли поверх бопланівської “Галілеї”, у тому ж масштабі, площі сучасних лісових масивів Чортківського району. На диво, вони всі гарненько на ній “вмостилися”.

Лянцкоронські постають справжніми лісогубами – площа “казкового лісу” на мапі Боплана В 1630-40-их в рази більша, чим якихось 150 років по тому.

Враховуючи ті ж самі види дерев, однорідність, геометричність форм окремих шматків масивів, без сумніву – це є залишки одного лісу.

Звісно –  мапи Боплана не можна сприймати буквально, пам’ятаємо про похибку в усті Дніпра на 28 км. Проте, якщо задати один масштаб локаціям сіл на старій карті і сучасному космознімку, виявиться, що вони не так щоб зовсім збігаються, але дають симетричну похибку (червоні кружальця – справжнє розміщення, жовті – де їх бачив Боплан). Відверто лаханувся він хіба з Ягільницею.

*

Сучасна площа об’єктів ПЗФ (природно-заповідного фонду) Чортківського району – “5289,62 га (з яких Галілея 1856 га), що становить 5,93 % території району…”.

Майже вся ця площа – ліс, який не встигли зрівняти з землею поляками XVII-XVIII ст. під егідою Лянцкоронських.

Окремі лісові масиви мають різні назви – “Білецький” (не Андрій), Білавина, Звіринець (не позивні) – але всі вони є залишками реліктового лісу”. Враховуючи, що  в рамках “збереження карпатських пралісів” називають ”старовіковими лісами”, ліс Боплана – це ще й який старовіковий ліс і потребує відповідного статусу.

*

В. Добрянський посилався на такі свої роботи:

В.Добрянський. Геоприродне оточуюче середовище Західного Поділля і особливості побудови Збаразького та інших замків у XVII cт. до нових умов стратегії і тактики війни //Наукові записки Національного Заповідника “Замки Тернопілля” – Збараж: “Вік” – № 4, 2014 – с. 37-41

В.Добрянський. Про результати археологічного обстеження пам’яток голіградської культури (XI-VI ст. до н.е.) на півдні Тернопільської області //Наукові записки Національного Заповідника “Замки Тернопілля” – Збараж: “Вік” – № 3, 2013 – с. 58-62

В.Добрянський. Геоприродне оточуюче середовище Межиріччя Стрипи-Серету-Збруча у процесі розвитку еволюції оборонних фортифікацій у XIV-XV ст. //П’ята Міжнародна науково-практична конференція: “Опілля в історико-культурному розвитку України. Пам’ятки історико-фортифікаційного мистецтва краю: від вивчення до перспектив сучасної суспільної презентації” – Бережани, 2016 – с. 11-14

Андрій Мельничук

Comments are closed.