Свої місця. Спогади з дитинства та зникаючі топоніми від Юрія Грицини

Нині про особливі точки Тернополя спілкуюся з письменником, адміністратором тернопільської книгарні «Є» Юрієм Грициною.

У місті він мешкає від народження, тобто більше сорока років. Розповідає, що за той час тільки раз надовго відлучався з Тернополя, коли служив у армії. Але й тоді не був відлучений від життя у місті, бо друзі надсилали газети, писали листи.

— Назвіть кілька знакових локацій

— Тернопіль настільки маленький, але настільки великий, що виокремити особливі місця досить важко. Але, якщо спробувати це зробити, то варто почати з парку Національного відродження. Для мене це своєрідний батьківський парк. Колись мешкав поблизу нього і часто гуляв там з сім’єю, а нині буваю там зі своїм сином. Там добре: є багато простору, можна відпочити та подумати. Парк прекрасний в будь-яку пору року, а особливо взимку, надто ж коли сніжно — тоді є нагода покататися на лижах, а то – як повернення в дитинство.

Ще одне важливе для мене місце — вулиця Глибока. З нею пов’язані спогади з дитинства, а вони завжди приємні. Колись захоплювався тим, що ця вулиця одна з найдовших у Тернополі: тягнеться від залізничного депо до «Обнови». У депо був невеличкий спортивний зал зі столами та більярду та настільного тенісу. Перший мене не цікавив, а ось пограти в теніс було за щастя. До речі, вулиця Глибока досить давня. Казали, що колись це був яр, куди викидали сміття, але таке говорять про більшість вулиць. Цікаво, що впродовж свого існування їй вдалося зберегти оригінальну назву. А ось поруч було кілька вулиць, що мали промовисті радянські імена. Приміром, Орджонікідзе (так її перейменували з Дівочої, тепер оригінальну назву повернули). Найсмішніше було з вулицею Радянською. Мабуть, був в тому своєрідний жарт, щоби назвати так вуличку трохи довшу за сто метрів, з поганою дорогою, оточеною будиночками-халупами. Нині її не можна назвати «ошатною», однак, тепер вона зі старою назвою — Глиняна.

За стільки років життя у місті мене важко чимось вразити. Проте років зо п’ять тому таке потрясіння відбулося, коли з острівця Закоханих глянув в бік дамби: ліхтарі та їхні відблиски на воді, відблиски світла машин… Видовище.

Інші місця, котрі запам’яталися, пов’язані з роботою, вони урбаністичні та промислові — це вулиці Подільська та Сахарова. Запам’яталися тому, що з них дуже приємно повертатися до нормального життя — бачити людей, зелень, цивілізацію.

— Чи помічаєте зміни у місті?

— Оскільки весь час проводжу тут, не помічаю кардинальних змін. Звісно, щось та й помічається – з’являються нові дитячі та спортивні майданчики, відкриваються нові та закриваються старі кафе, крамнички. Більшість змін відбувається поступово та непомітно. Лише коли озиратися назад, розумієш, що щось змінилося. Реклами побільшало, змінився громадський транспорт…

А як філолога цікавить, як змінюється «народна» топоніміка міста: зникають старі назви та з’являються нові. Ті, що побутували в 70-80 роках — «пушка», «танк», «затонка» тепер відходять у забуття. «Пушка» (саме так, а не гармата) стояла на кільці навпроти палацу культури «Текстильник» (тепер — виставковий зал «Нової»),  танк був на кільці біля теперішнього ТАНГу. Чомусь було досить багато таких мілітарних символів, нині з них залишився тільки літак. Цікава історія з назвами мікрорайонів. Приміром, колись активно використовували «БАМ». До речі, якось почув таке пояснення виникнення цієї назви: коли тільки починали будувати цей район, один із партійців порівняв складнощі його будівництва з тими труднощами, які виникали під час зведення Байкало-Амурскої магістралі. Цілий пласт назв місць походив від назв магазинів. Найвідоміше, певне, «Бурячок». Пам’ятаю той магазин, де на вітрині лежали немиті буряк, морква й картопля. Досі залишаються і «Шостий магазин» і «Молоко»…

— Чи постає Тернопіль у ваших текстах?

— Я зрісся з містом. Тому не дивно, що так чи інакше воно проникає у мої тексти. Прямих відсилань чи згадок конкретних місць не так уже й багато (тільки в одному детективі фігурують впізнавані точки). В основному мої тексти — це фантазії та нереальне життя, бо писати щось реалістичне мені не надто цікаво. Проте місто свідомо чи несвідомо проникає у твори, бо пишеться все з досвіду. Колись Олександр Вільчинський зауважив, що Тернопіль хай не конкретно, але присутній у моїх текстах.

— Наостанок, продовжіть речення «Для мене Тернопіль – це…

— Мій дім. Якщо ж іронічно, то це місто храмів, стоматологічних кабінетів і світлофорів.

Анна Золотнюк.