Від поселення до обласного центру. Шлях Тернополя
Чому Тернопіль таки місто?» Відповідь на це запитання шукали на тернополезнавчій зустрічі з істориком Володимиром Окаринським у книгарні «Є». Формальним приводом для заходу стали уродини міста та його 478-річчя. Модерував зустріч Юрій Матевощук.
Пан Володимир проговорив ключові моменти/біфуркаційні точки/збіги обставин, що зробили Тернопіль таким, як він є. Зокрема, запропонував прослідкували зупинки соціального ліфту міськості: укріплене поселення — торгово-ремісницьке містечко — повітовий центр — тимчасова столиця — обласний центр.
Оппідум
— На мою думку, Тернопіль з’явився певною мірою завдяки випадковості, збігу обставин. Граф і коронний гетьман Ян Амор Тарновський міг і не отримати локаційний привілей 1540 року на заснування укріпленого поселення — оппідума Тарнополє в пустельній чи спустошеній місцевості Сопільче.
До речі, топонім Топільче виник через друкарську помилку в статті географічної енциклопедії кінця ХІХ століття, а пізніше це породило плутанину. Інша трансформація, пов’язана із Сопільчем, виникла в 90-их. Чомусь тоді його почали називати городищем часів Русі, яке нібито знищили кочівники. Але відомостей про таке немає.
Почали селитися у цій місцевості 200 тисяч років тому, а в межах сучасного Тернополя – близько 100 тисяч років тому. Нині намагаються одревнити Тернопіль, але те, що тут здавна були поселення, не означає, що це давнє місто. Понад 80 відсотків всіх міст засновані там, де до того були поселення.
Торгово-ремісниче містечко
— Укріплене поселення за кілька десятків років трансформувалось у торгово-ремісниче містечко – в 1548 році король надав йому так зване тевтонське або німецьке право. Тарновський був добрим господарником, як нині сказали б. Він викопав став, який трансформувався в систему ставів, котра простягалась на одинадцять кілометрів і сягала Верхнього Івачева. У водоймах вирощували рибу, на берегах стояли млини. Стави приносили великі прибутки місту.
В 1550 місто отримало від Яна Амора маґдебурзьке право. Так заклались початки місцевого самоврядування — діяв маґістрат із незалежним від власника судом. Магдебурзьке право дозволяло влаштувати три ярмарки в рік та щотижневі торги. Ярмарки були міжнародними – приїздили волоські, молдовські, польські, німецькі, московитські купці. Цікаво, що в Тернополі серед тих, хто займався торгівлею, відсоток русинів був значно більшим, ніж у інших містах – Львові чи Кам’янці. Тутешні міщани могли поєднувати купецтво із ремеслом та навіть рільництвом.
Крім жвавого торгового життя, про міський статус свідчить і присутність людей творчих професій. Як ось «майстер добрий муляр» Леонтій, під чиїм керівництвом зведена церкви Різдва Христового. Золотар Іоанн в середині ХVII століття озлобив Євангеліє, придбане у Вільні. Відомий перекладач Біблії кінця XVI століття Лука. В середині ХVII століття представник московського царя найняв українських хористів, а серед них Федора Тарнопольського, який став головним хормейстером Московії.
Від 60-их років ХVI століття до 1944 року місто називали Тарнополь.
Австрійська провінція
1772 року Тернопіль став повітовим центром Галіції та Лодомерії. Тоді ж набуває більш звичних для нас рис. За наказом імператора зносять міські мури. Тернопіль розростається, в тому числі за рахунок приєднаних передмість. Починають з’являтись двоповерхові кам’яниці, дерев’яні тротуари, газові ліхтарі та ратуша.
На глобальнішому рівні — Тернопіль — окрайне місто Галичини та Австрії. Провінційне погляду Відня, але в такому ж статусі були й інші дрібні галицькі містечка.
Тарас Возняк якось сказав, що галицьке місто існувало там, де існували євреї. Чи не від самого початку існування Тернополя у ньому було три громади, одна з яких – єврейська. Від 1810 року і до 40-их місто було другим після Бродів центром єврейської культури та науки. Зокрема, єврей з Тернополя Йозеф Перль, відомий у Європі педагог і меценат, автор першого роману на івриті, заснував першу в Австрійській імперії світську приватну єврейську школу. Для розуміння ситуації – до 1820 року в місті не було державних навчальних закладів, свою школу Перль відкрив в 1813 році. В 1820 році єзуїти, яким дозволили оселитися тут з умовою, що вони організують начальний заклад, відкрили гімназію.
Відтак виникають інші навчальні заклади. В останній третині ХІХ століття формується прошарок інтелігенції, без чого годі говорити про міщанство як таке. Наприкінці ХІХ і початку XX століть створюють культурно-просвітницькі й спортивні товариства.
Тимчасова столиця
Коли 21 листопада 1918 року поляки зайняли Львів, уряд ЗУНР евакуювався до Тернополя. Тут урядові установи містилися у приміщеннях магістрату (нині тут сквер з пам’ятником О. Пушкіну) та української і польської державних гімназій. Зберігся тільки будинок останньої (тепер ЗОШ № 4). 2 січня 1919 року уряд переїхав до Станиславова (тепер Івано-Франківськ). До речі, саме у Тернополі готувалася Злука ЗУНР з Української Народною Республікою (УНР) в одну державу, урочисто проголошена 22 січня 1919 року.
Ще одна столиця, але зовсім іншого штибу, тимчасово розміщувалась у Тернополі. З 15 липня 1920 року Галицьким революційним комітетом на частині західноукраїнських земель під час польсько-радянської війни 1920 року було проголошено створення Галицької СРР зі столицею в Тернополі.
Обласний центр
Історія обласного центру починається наприкінці 1939 року, а продовжується після «визволення» квітня 1944-го. Тоді ж його перейменовують. Під нову назву підв’язали міф про походження назви від тернового поля. Місто мало стати зразком переродженого й оновленого Союзом. Знищене майже на 85 відсотків місто тривалий час відбудовують. Три роки адміністративний центр розташовувався у Чорткові, Кременці та Збаражі. Після відбудови місто набуло кардинально іншого вигляду.
Записала Анна Золотнюк
Фото зі сторінки книгарні «Є», ілюстрації з вільних джерел
Коментарі вимкнені.