Особлива церква у Тернополі

Старі тернопільські церкви мають особливу ауру. Сивиною віків віє від Надставної. І хоч у радянські часи її перетворили на склад, міцні мури сплюндрованого храму продовжували нагадувати людям про козацьку вольницю, про віру предків. Церква Різдва Христового, або Середня, — єдина в місті, що не закривалася в роки войовничого атеїзму.

Намолена понад 400 літ, вона випромінює особливу благодать: скільки поколінь тут просило Божої опіки, скільки людей хрестилось, вінчалось, відспівувалось, одному лише Богу відомо. Третьою на тій осі була церква Успіння Пресвятої Богородиці, що на нинішній вулиці Князя Острозького, чи як казали колись і кажуть тепер — на Рогатці. Її спіткала найважча доля: у шістдесяті роки під стіни храму заклали вибухівку та підірвали. На щастя, на цьому місці руйнівники не встигли нічого побудувати. То ж як війнуло в Україні волею, тернополяни зажадали від влади відбудувати зруйновану святиню. Вона виростала на наших очах. Коли її освячували, старожили плакали, не вірячи, що їхня церква знову кличе на молитву.

Згодом у Тернополі збудують ще багато храмів, але цей залишиться особливим, бо саме на Успіння Пресвятої Богородиці в місті празник. І саме до цієї церкви того дня стікається на службу Божу люд з усього Тернополя. Для цього навіть перекривають рух транспорту на прилеглих вулицях, щоб кожен бажаючий міг прийти і спокійно помолитися.

Велелюдно було біля Успенської церкви і цьогоріч. Цілими сім’ями спішили до неї тернополяни. На багатьох були вишиванки. Літургія відбувалася на терасі храму, тож усім було видно і чутно. Відправляв її єпарх Тернопільсько-Зборівський Василій Семенюк. На службі були присутні зарубіжні гості — директор фундації «Мігрантес», яка опікується українськими мігрантами в Італії, Жан Карло Перего та керівник греко-католицької семінарії у Римі о. Стефан.

Після закінчення святкової літургії слово мав преосвященний владика Василій. Він закликав тернополян берегти віру, повсякчас знаходити час на молитву, не відступатися від Бога, мати велику побожність перед Матінкою Божою, Заступницею роду людського. Відтак перейшов до справ мирських: хвалив владу (на службі були голова обласної ради Олексій Кайда та міський голова Сергій Надал), дякував їй, що відкрила в місті першу в Україні християнську школу, просив пришвидшити завершення будівництва нового архіву та повернення церкві монастирських приміщень. Дякував владика і міліції (її тернопільський очільник Федір Бортняк теж молився з усіма) за доброзичливість, увагу та максимальне сприяння паломникам, що звідусюд тягнуться до Зарваниці. Навів приклад: коли паломники з Донеччини заблукали на Хмельниччині, наші правоохоронці знайшли їх і доправили до Зарваниці. Після того донеччани казали, що такої ввічливості міліції, як на Тернопіллі, вони ще не бачили. Згадую цей факт, бо нині не так часто міліції дякують.

Відтак відбулося освячення води. Кожен бажаючий міг набрати її до празникового столу.

Г. САДОВСЬКА, “Вільне життя”