Шляхетські скарби на Поділлі. Історія Гольських

Пан подільський митник

Серед магнатських історії галицького Поділля не можна не виділити декілька, що стосуються родини Гольських. Ці шляхтичі на противагу Потоцьким, Бучацьким чи Вишневецьким не є аж таким відомими завдяки своїм успіхам у державному житті чи багатствами. Але їхня зятятість та авантюрність є навіть на то час просто нечуваної. Я маю на увазі таку особу, як Софію з Замеховських Гольську. Та про все по порядку.

Отже на Тернопіллі є таке старовинне село у теребовлянському районі, що має назву Долина (колись називалося Янів). Саме там  на початку 17 століття проживало подружжя Ян Гольський та його дружина Софія з Замеховських Гольська. Така собі служива шляхта, нічим непримітна серед іншого такого ж дрібного шляхетського загалу. Ян Гольский займав посаду митника, що контролював торговий рух з Кам’янця-Подільського до Львова. Хоча митником він був ще тим. Головними пристрастями яна Гольського були дві речі – алкоголь та новини з Поділля, де він мав просто безліч знайомих та близьких та далеких рідних.

Невідомо як добре він виконував свою службу, але в архівах зберігається просто безліч документів з скаргами на пана митника, оскільки, той не міг пропустити торговий караван без того, щоб посидіти з головним караванщиком за столом, добряче випивши (звісно що вино мусив поставити «гість»), причому горе було торговцю, якщо він не міг розповісти Яну Гольському про головні новини з півдня. Включно до того, хто в кого народився,хто помер, хто що втратив і що заробив. Така пиятика могла тривати навіть тиждень. Скарги сипалися на подільського митника як з мішка, але все на марно. Його ж дружина Софія Гольська, була взагалі непримітною на той час особою, і нічим особливим не виділялася. Та так тривало недовго.

Варто сказати, що у Яна Гольського був рідний брат Станіслав, що відрізнявся від нього як день і ніч. Станіслав Гольський завдяки тому, що був хоробрим у боях і твердо тримав королівську присягу, добився високих посад у Речі Посполитій. У 1605 році Станіслав Гольський викупив у інших магнатів – Вольських місто Підгайці, добряче укріпив Підгаєцький замок і зробив його так би мовити колискою роду. Та тільки рід не продовжився. Крім Підгаєцького замку він володів ще Бучачем і Чортковом. Загалом досить не погані маєтки, як на шляхтича середнього стану. Дружиною у Станіслава Гольського була Анна з Потоцьких. Цей факт, а ще й позитивне реноме Станіслава стали причиною однієї з найцікавіших історій Речі Посполитої.

 

Приватні війни у Молдові

Недалеко від Підгайців, у Золотому Потоці (бучацький р-н), проживав відомий магнат Стефан Потоцький (дружина С. Гольського Анна, було його племінницею). Так сталося, що у 1612 році Стефан Потоцький зібравши приватне військо з найманої шляхти та козаків, вирушив з війною у Молдову. Приводом для такого зухвалого приватного вторгнення було те, що на думку Потоцького, на молдавському троні сидів господар не лояльний до Речі Посполитої. Та й сама Молдова була ласим шматком для українських та польських магнатів. Хоча королем були заборонені приватні магнатські виправи, але оскільки у шляхти фінансових та віськових можливостей зазвичай було більше як у короля, то Стефан Потоцький не зважав на ніщо.

На біду підтримка турецького ставленика у Молдові була потужною, то й Стефан Потоцький з ганьбою програв війну, та ще й потрапив у полон. Тепер мусив чекати на викуп. А оскільки він пішов проти волі короля, то й викупу можна було чекати дуже довго. Його молода дружина Марія Могилянка, що була дочкою господаря Молдови Єремії Могили і двоюрідною сестрою майбутнього київського митрополита Петра Могили, з острахом чекала помсти з Молдови у відповідь. Мало того, що чоловік перебував у ворожому полоні, так ще й у Золотому Потоці знаходився ну дуже вже величезний родинний скарб Потоцьких. Йшлося про величезну на ті часи суму. 70 000 золотих дукатів, 10 великих золотих ланцюгів «що волочилися по землі», 70 перснів, 22 короби столового срібла та багато іншого надбання.

 

Як пропали скарби

Невідомо чому, але Золотий Потік здався Марії Моглилянці мало придатним до оборони, але вона вирішила перезаховати скарб. Місцем перенесення було вибрано Підгаєцький замок. Скоріш за все, у виборі місця зіграв той факт, що Станіслав Гольський був свояком Стефана Потоцького, та й дружиною Гольського була племінниця Стефана. Так чи інакше, але скарби заховали у Підгайця. Стефан Гольський виступив гарантом недоторканості скарбу, і в його благородних намірах, ніхто б не сумнівався, це був чоловік слова та присяги. До речі, разом з  скарбами Потоцьких, до Підгайців передала свої скарби і Єлена Мавроїна, дружина канцлера Молдови, чиї надбання теж зберігалися у замку в Золотому Потоці.

Ніхто не міг вгадати що відбуватиметься надалі. Тільки по захованню скарбів в підгаєцькому замку у 1612 році, того ж року помирає Станіслав Гольський, що як ми знаємо виступав гарантом недоторканості скарбу. Його вдова, Анна з Потоцьких, невдовзі виходить заміж за Констянтина Острозького-Заславського і … Підгайці, разом з Бучачем і Чортковом переходять до кого б ви думали? До Яна Гольського, рідного брата померлого воєводи, знаного розтратника і пияка, подільського митника і скандаліста номер один в цих краях.

Зараз важко сказати, чи Станіслав Гольський помер своєю смерттю, чи можливо хтось приклав до цього руку. Шляхетський розбій був звичним явищем в ті часи, цілком можливо, що і Ян Гольський міг бути причетним до цього, чи хтось з близького оточення.

З огляду на такий стан справ, Марія Могилянка, побажала забрати свій скарб назад. Мовляв, ви не ті люди, яким можна поручити такі багатства. Але де там! Ян Гольський, без зайвих затримок заявляє на цілу Річ Посполиту, що ніякого скарбу в Підгайцях немає і не було! І Взагалі Марія Могилянка своїми заявами і претензіями кидає тінь на його покійного брата, скориставшись тим, що він помер!

 

Головним учасником процесу стає Софія

Можна собі уявити стан Потоцьких і Марії Могилянки зокрема, при такому повороті справ! Чоловік у полоні, а тут ще з сімейними скарбами така оказія! Тут і починається історія, що стала головним судовим процесом в ті часи, і за яким стежила вся шляхта Речі Посполитої.

Перше що зробила Марія, це подала в суд на Яна Гольського. Та тільки справа ускладнювалася з кожним днем. Буквально через кілька днів помирає і Ян Гольський. Така черга смертей людей причетних до скарбу, викликає певний інтерес і підозри, цілком ймовірно, що причетною до смертей і Станіслава Гольського, і Яна Гольського, могла бути дружина останнього Софія. Хоча вона до початку цієї історії і не світилася неординарними вчинками, але цілком можливо що вартість скарбу з Золотого Потоку закрутила їй голову, і вона зорганізувала смерть Станіслава, щоб скарби перейшли до її чоловіка, а тепер наступила і черга і чоловіка, щоб одноосібно заволодіти багатствами. На жаль правда нам не відома.

Коли почалися судові процеси, Софія вже була у шлюбі з Станіславом Лянцкоронським, шляхтичем з Ягільниці. Коли з галицького гродського суду прибув возний щоб оглянути підгаєцький замок на наявність там скарбів, Софія наказала закрити брами і нікого не пускати. Мало того, бідолашного возного, гайдуки Софії переслідували ще милі дві від Підгайців. Судячи з її подальших дій та розвитку історії, можемо підозрювати, що станом на 1613 рік, скарби ще все таки зберігалися у підгаєцькому замку, інакше для чого б Софії затівати ту всю тяганину. Причому потрібно взяти до уваги, що всі її подальші діяння вимагали неабияких затрат, і навіть враховуючи багатство Лянцкоронських, Софія найімовірніше користалася з багатств захованих у підвалах підгаєцького замку. Крім того, що Софія втягнулася у приватну війну з Потоцькими іта іншими магнатами, уряд Речі Посполитої у 1613 році прийняв закон, за яким гродській владі дозволялося виносити швидкі вироки за подібні діяння, прирівнюючи їх до розбою на дорогах. А це тягнуло за собою кару баніції, тобто того, кого оголосили банітою, можна було вбити будь-кому без страху покарання. Справи ставали що раз, то напруженіші. Продовження в наступній статті.

Анатолій Лещишин