“Сопілку Перуна” представлять на 15-му Одеському кінофестивалі
Документальна стрічка режисера Євгена Мазуренка “Сопілка Перуна” увійшла до Національної конкурсної програми 15-го Одеського міжнародного кінофестивалю, який відбудеться з 12 до 20 липня.
Режисер фільму провів кілька днів безпосередньо на бойовій позиції під час виконання бойового завдання. Головний герой фільму – це Гармата – один з головних атрибутів війни.
Образно гармата нагадує сопілку, і такий інструмент підійде древньому слав’ янському богу-громовержцю Перуну, покровителю війська.
Поряд з нею живуть люди : солдати -артилеристи, які не завжди були артилеристами.
У кожного з них було своє життя, хтось – мирний, а хтось давно обрав військовий шлях і раніше інших зустрів війну. І тепер вони зібралися разом, щоб боротися за свободу. Це чоловіки різного віку, хто з міста, хто з села. Це був їхній свідомий вибір прийняти свій обов’язок, який може здатися чимось давнім і архаїчним, але знову є актуальним. Ці люди зробили найсміливіший крок у своєму житті та отримують унікальний досвід, але це також шлях, який не кожен пройде до кінця. Різні люди в мирному житті – на війні вони знаходяться в одному обмеженому просторі в кілька сотень і служать, як стародавні жерці язичницького племені в священному місці, а їхній вівтар – це Гармата.
Під час ворожого обстрілу солдати ховаються у викопаному власноруч бліндажі. Кожен із солдатів по-різному переживає обстріл – двоє уважно стежать за пострілами й по черзі лаються, один читає книжку, а інший складає кубик Рубіка. В них немає страху, немає пафосу, але є справжня гідність та мужність. Вони спокійні та розуміють один одного майже без слів. Їх оточує природа, вони сплять буквально на землі. Навколо них вогонь – вогонь, який гріє та вогонь, який вбиває, все наповнено первісною символікою, яка зачіпає нашу підсвідомість. Після обстрілу солдати залишають свою позицію. Гармата пошкоджена, але не знищена. Фінал фільму відкритий, як і кінець війни.
Фільм залишає поза кадром один із головних та найстрашніших атрибутів війни та може бути переглянутий людьми з вразливою психікою.
Поряд з нею живуть люди : солдати -артилеристи, які не завжди були артилеристами.
У кожного з них було своє життя, хтось – мирний, а хтось давно обрав військовий шлях і раніше інших зустрів війну. І тепер вони зібралися разом, щоб боротися за свободу. Це чоловіки різного віку, хто з міста, хто з села. Це був їхній свідомий вибір прийняти свій обов’язок, який може здатися чимось давнім і архаїчним, але знову є актуальним. Ці люди зробили найсміливіший крок у своєму житті та отримують унікальний досвід, але це також шлях, який не кожен пройде до кінця. Різні люди в мирному житті – на війні вони знаходяться в одному обмеженому просторі в кілька сотень і служать, як стародавні жерці язичницького племені в священному місці, а їхній вівтар – це Гармата.
Під час ворожого обстрілу солдати ховаються у викопаному власноруч бліндажі. Кожен із солдатів по-різному переживає обстріл – двоє уважно стежать за пострілами й по черзі лаються, один читає книжку, а інший складає кубик Рубіка. В них немає страху, немає пафосу, але є справжня гідність та мужність. Вони спокійні та розуміють один одного майже без слів. Їх оточує природа, вони сплять буквально на землі. Навколо них вогонь – вогонь, який гріє та вогонь, який вбиває, все наповнено первісною символікою, яка зачіпає нашу підсвідомість. Після обстрілу солдати залишають свою позицію. Гармата пошкоджена, але не знищена. Фінал фільму відкритий, як і кінець війни.
Фільм залишає поза кадром один із головних та найстрашніших атрибутів війни та може бути переглянутий людьми з вразливою психікою.
Як повідомила продюсерка стрічки Ірина Сахалтуєва:”Стрічка створена за підтримки Бригади швидкого реагування Національної гвардії України “Рубіж”“
Коментарі вимкнені.