Унікальне Тернопілля: за двадцять років найдовша печера світу може бути у нас!

Багато віків наші предки ховалися у печерах від небезпечних хижаків та негоди. Може, тому підземні лабіринти продовжують вабити людей особливою тишею і мороком. Якщо ви прагнете пригод, сміливо вирушайте на екскурсію царством темряви. Для цього навіть не потрібно перетинати межі області – на Тернопіллі розташовано більше сотні горизонтальних гіпсових печер!

Щороку спелеологи додають до списку лабіринтів нові назви. Побачити вже відомі печери минулого тижня тернопільських “акул пера” запросили фахівці управління з питань туризму облдержадміністрації на чолі з його начальником Володимиром Болєщуком. Зрозуміло, щоб ознайомитися з усіма, знадобився б, як мінімум, тиждень. Тому журналістів повезли у печери, доступні для відвідування пересічному мандрівнику. Отож, спакувавши зранку наплічники, ми почали мандрівку в дивовижний світ, який балансує між реальністю і казкою…

“Млинки” – для есктремалів!

Погода не тішила: дув сильний вітер, збиралось на дощ. Але наші провідники були невблаганні: “Ви маєте побачити “Млинки”, це ж справжнє диво!”

Розташована печера на околицях села Залісся Чортківського району. Крутий підйом вгору – і ми біля залізних дверей у… скелю. Виявилося, це і є вхід під землю. Мандрівка почалася з просторого залу. На відміну від інших, цей — рукотворний. Більше ста років тому селяни добували тут гіпс та перемелювали його на збудованому поруч водяному млині. Наприкінці 50-х років минулого століття, через обвал, в гіпсокопальні відкрилися підземні ходи. Місцевий вчитель географії, який пройшов зі своїми учнями декілька метрів лабіринтами, описав побачене в газеті. Спелеологи не забарилися, і наразі у “Млинках” досліджено близько 40 кілометрів.

Печера чудово загартовує характер. Щоразу перед вузенькою діркою доводиться перемагати себе: невже цей прохід мені до снаги?.. Іноді єдина опора – паралельні стінки, за які  міцно “чіпаєшся” руками й ногами. Лабіринти розгалужені, з бездонними отворами по боках. Трапляються низькі склепіння, де потрібно повзти на животі чи боком, відштовхуючись ліктями.

Чи не кожен район печери, діра, камінь мають свою назву: “Крокодил”, “Тещин язик”, “Чоловіча гордість”. Є навіть  “Попа спелеолога” – досвідчені туристи переконують: якщо помістишся в цю виїмку, пролізеш у будь-яку іншу! Є у “Млинках” (як і в кожній достойній печері) кілька персональних привидів. Наприклад, Чорний і Білий спелеологи – один допомагає людям, а інший шкодить.

– Їхати у “Млинки” краще компанією, – розповів наш гід Володимир Снігур, голова спелеоклубу “Кристал”. – Ми розробили туристичні маршрути підземними лабіринтами до трьох годин. Усіх попереджаємо, печера – екстремальна! Хоча є в нас простіші ходи. Одного разу ми водили ними незрячих, вірніше – вони вели нас. Світло вимкнули, аби цілком зануритися в їхній світ.

“Вертеба”: тут бували трипільці

Коли ми вийшли назовні, сірий листопадовий пейзаж почав здаватися напрочуд світлим. Але час було вирушати в Борщівський район. Невдовзі автобус зупинився у полі неподалік Більче-Золотого – приїхали. Новий провідник – директор Борщівського краєзнавчого музею Михайло Сохацький – підвів нас до ущелини. На дні “заховався” вхід у печеру “Вертебу”.

Із польської газети “Пчолка Краковська” достеменно відомо, що у 1822 році на неї випадково натрапив тодішній орендар цих земель Ян Малевський. Полюючи на лиса, він зауважив, як пишний хвіст звіра зник у щілині між гіпсовими породами. Керований цікавістю, вельможа спорядив “експедицію” з місцевого люду. Молоді чоловіки прихопили з собою кілька літрів вина – для сміливості, але всередині побачили лише білі, як сніг, стіни висотою до шести метрів, залишки вогнищ і велику кількість мальованого посуду.

Минуло більше півстоліття, коли новий власник маєтків Леон Сапєга почав досліджувати печеру. За його наказом кілька років розкопували ходи. Унікальні знахідки – черепки, посуд – можна побачити і зараз, навіть доторкнутися рукою, якщо попросити наглядача Краківського археологічного музею. Українські раритети – основа його колекції. За деякими даними, тільки у 1904 році до польського міста було відправлено близько сорока скринь з історичним вантажем…

У 1942 році в печеру зайшли 28 євреїв, щоб сховатися від німців. Вісім місяців вони жили під землею. Але окупанти їх вистежили, тому люди перебралися до сусідньої печери Озерної (тепер її ще романтично називають печерою Голубих озер). Там пробули рік. Після пережитого роз’їхалися по світах – Америка, Австралія, Канада… Цьогоріч двоє колишніх в’язнів підземелля приїжджали в печеру, щоб зняти фільм-спогад для зарубіжних телеканалів. Сиві дев’яностолітні дідусі, яких міцно тримає пам’ять…

Зараз у “Вертебі” завдяки Михайлові Сохацькому створюється чи не перший на планеті музей у печері. Гордість експозиції –  діорама, що відтворює мить життя наших, хочеться вірити, пращурів — трипільців, культура яких належить до найдавніших цивілізацій Європи. Вони спустилися під землю не менш ніж п’ять тисяч років тому. Що робили тут, маючи розвинене землеробство і глинобитні будинки? Може, переховувалися від набігів чужих племен чи використовували печеру як сакральне місце.

Цікаво, що печера і до наших днів не збідніла. На восьми досліджених кілометрах лабіринту місцями у непорушеному стані досі знаходять речі трипільської культури — залишки посуду, сільськогосподарських знарядь, кісток тварин, вогнищ. Час тут, здається, зупинився, наче  кілька метрів вище не минули тисячоліття…

У “Кришталевій” темряві

Уже сутеніло, коли ми приїхали в село Кривче того ж Борщівського району. Тут розташована печера “Кришталева”, де обладнано найбільш “цивілізований” екскурсiйний маршрут iз вiдповiдним освiтленням.

Екскурсоводи розповідають, як на початку минулого столiття мiсцевi пастухи нібито побачили на горi над печерою Дiву Марiю. Люди спорудили там капличку, звiдусiль з’їжджалися паломники, щоб помолитись на святому мiсцi. Тодi стався i трагiчний випадок. Селянин Карпо Музика, якому привидiлась у пiдземеллi Матiр Божа, пiшов до печери. І – пропав. Лише через багато рокiв спелеологи знайшли скелет людини — можливо, це i був той самий Карпо…

Загубитися в печері можна й сьогодні, тому відвідувачів застерігають не відлучатися від групи. Із 23 кілометрів досліджених ходів доступні для огляду близько трьох. Екскурсії зручні для не надто підготовлених фізично та безпечні навіть для літніх людей. Особливо тут подобається дітям – їм цікаво й не страшно. Єдина проблема й правдивий екстрим –  ущент розбитий шлях, що веде сюди від автобусної зупинки.

До речі, екскурсоводам печери відомий секрет молодості. Завдяки постійній температурі, стовідсотковій вологості і темряві, що панує в неосвітлених коридорах, люди та рослини довго не змінюють зовнішнього вигляду. Колись тут поставили новорiчну ялинку, яка простояла більше шести  рокiв, втративши лише кiлька голочок.

Розвиваємо туризм на… бездоріжжі

Після відвідин печер залишилися двоякі відчуття. З одного боку – море вражень і гордість за Тернопілля. З іншого – не надто веселі думки. Адже підземні перлини Тернопілля  могли б приносити мільйони й стати екзотичним штрихом до іміджу України. Натомість залишаються переважно прихистком для екстремалів. І хоча печери є пам’ятками природи державного значення, але навіть прокласти дороги до багатьох із них не спромоглися. Втім, майже кожна має “ангелів-хранителів”, які опікуються лабіринтами і слідкують, щоб надто “активні” туристи не відколупували кристалів (один міліметр утворюється близько 150 років!) чи не запихали у шпаринки папірці від чіпсів і цукерок.

А завершити хочеться на радісній ноті. Багатьом відомо, що печера “Оптимістична” біля села Королівки (ще закрита для відвідувань) – найбільша в світі серед гіпсових і друга – за загальною довжиною. Наразі на карту нанесено понад 230 кілометрів її підземних ходів! Перше місце – в американської печери “Мамонтова”. Але років за двадцять, кажуть науковці, найдовша підземна перлина планети може бути у нас, на Борщівщині. Річ у тім, що неподалік “Оптимістичної” розташована печера “Озерна”, що наразі також лише досліджується. Відстань між краями їхніх лабіринтів усього 400 метрів. Теоретично їх можна об’єднати, і таким чином ми б догнали і перегнали Америку. Принаймні у печерах.

Антоніна БРИК.

На замітку подорожнім. Про екскурсію “Вертебою” слід домовлятися з Борщівським краєзнавчим музеєм, тел. (03541) 2-16-92. Перед спуском у “Кришталеву” варто зв’язатися з гідами тел.(03541) 3-76-46, а щоб потрапити в «Млинки» – телефонуйте 8 (067) 455 43 52.
загрузка...

Comments are closed.