Голова «Сили Людей» Тернополя Олег Різник про «всесильний» Київ та власні сили

«В тебе є вороги? Добре. Значить,

ти щось обстоював у своєму житті»
(Уінстон Черчіль).
🔷 На позитиві.
Думаю, читач зауважив, що за два останні місяці після «п’ятирічної відпустки» невідомо звідки вигулькнули багато чинних депутатів?
Всі вони усміхнені, радісні, випромінюють позитив. Дехто з них в останній момент пробує обдарувати малозабезпечених масочками та антисептиками, дехто – ніби-то безкоштовними камерами відеоспостереження (за їх, мешканців, рахунок), дехто – асфальтом у дворі (нову ж таки, за рахунок тих самих платників податків).
Головне – робити це на позитиві і видавати за подвиг.
А це не подвиг. Це – ганьба. П’ять років мовчання. П’ять років ігнорування проблем, п’ять років дерибану. І тут в останній момент випливають вони, розраховуючи на те, що у виборця пам’ять, як у акваріумних рибок?
Нагадаю, що містом керує міськрада. Точніше, мала б керувати. Не один міський голова, а міська рада. Але цього разу депутати майже повністю усунулися від керівництва і делегували управління міському голові, зі всіма корупційними наслідками такого відступництва.
Чи потрібні нам такі депутати?
В англійців є влучне прислів’я: «Обдурив мене раз – ганьба тобі. Обдурив мене двічі – ганьба мені». Тому відповідь проста та однозначна: ні, досить з нас. Такі депутати нам не потрібні.
«А нові депутати будуть такі самі, як і старі!» Хтось може так казати. Так думати – себе обдурювати. Це неправда, вузьке мислення, або ж навіть маніпуляція. Немає двох однакових речей у всесвіті. Ні сніжинок, ні людей, ні навіть депутатів. Кожна людина унікальна за своєю природою.
Так, випробовування владою чи грошима здатен пройти не кожен. Але усунутись від вибору, аргументуючи, що «всі вони однакові» – це подарувати карт-бланш ще на наступні п’ять років тим, що крали і дурили. Це втекти від відповідальності за стан справ у місті чи державі. Це добровільно вибрати «бути маріонеткою», коли тобі пропонували вибір «бути людиною».
🔷 Місцеві «аватари» національних політиків.
Часто тернополяни (та й не лише ми, то по всій Україні так) голосують за представників партій лідерського типу, розраховуючи, що на місцях вони виберуть точно такого самого умовного Петра / Володю / Юлю, тільки «місцевого розливу». Копію національного лідера, але меншого, тернопільського масштабу.
І тут є як мінімум дві проблеми:
1) київський оригінал політика і його тернопільська “зменшена копія” ніколи не співпадуть. Вони навіть не будуть подібні. Ні за «бойовими» характеристиками, ні за світоглядними. Можете згадати місцевого представника лідерської партії, який би повністю копіював свого кумира? Не можете. Та й добре. Бо таких немає і не треба їх. Бо кожна людина (і навіть політик) повинна бути самостійною та унікальною особистістю.
У міську раду ви обиратимете звичайних людей з етикетками політичних брендів. Зі своїми часто не ідеальними життєвими історіями.
Абсолютна більшість з тих кандидатів не має жодного стосунку до штучних телевізійних образів ваших кумирів, на плечах яких ті кандидати хочуть заїхати в місцеві ради. Часто самі кумири навіть не здогадуються про існування тих персон, під прапором яких ті йдуть у раду.
2) багато цих національних лідерів чхали на Тернопіль з високої гори. Дехто з них (не будемо показувати пальцями) навіть не знайде наше місто на карті. Про те, що Тернопіль байдужий загальнонаціональним лідерам, свідчить простий і промовистий аргумент – їх реакція на зашквари своїх місцевих команд. Зашквари є частенько, реакції нема ніколи.
Тому не варто розраховувати на добрих і мудрих мужів з Києва. Завжди потрібно покладатись лише на власні сили. Закон про децентралізацію дає змогу це робити, дозволяє нам самим бути відповідальними за господарку свого міста чи громади.
🔷 І наостанок.

Недавно натрапив на жарт: «Дістали вже і старі, і нові політики. Давайте разом вимагати в олігархів створення партії з абсолютно новими обличчями, можна і без облич, але тільки щоб проти корупції і щоб обіцяли саджати старих!».

Іронія жарту у тому, що не варто розраховувати на добрих олігархів, які побудують для нас державу. Вони, якщо і будуватимуть щось, то будуватимуть не для нас. А для себе.

Не варто розраховувати на чужу милість. Покладаймось лише на власні сили. Тільки так зможемо збудувати сильне суспільство і сильну державу. Пам’ятаймо це.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *