Земля! Земля на горизонті: конкурсна робота №2

По довгих роках плавання океаном життя на обрії вперше замаячів острів. Він не був подібний на всі ті інші, які зустрічалися час від часу до сих пір. Цей клаптик землі манив до себе, відзивався в душі якоюсь незрозумілою радістю. Підняти паруса! Весла на воду! Повний вперед!

Життя готувало мене до зустрічі з нею.

Намагаючись стати схожим на Джека Горобця відкидав все і був вільний наче птах. А потім стіна. Стіна почуттів, відчуттів, думок і переживань. Мене кілька. Кілька сторін одного я. Кілька особистостей в одному цілому. І вириваючись за межі свого звичного стану, проламуючи ту стіну, ринув у мандри океаном.

В далекому невідомому плаванні, коли орієнтиром є лише сонце, коротати час дуже добре за книгами. І, влаштувавши на палубі щось на зразок бару «Бодегіта», з келихом духмяного вина поринув у читання Хемінгуеївської збірки «Чоловіки без жінок».

Під сліпучо-білим сонцем дрімалося. Лише спів дельфінів інколи будив зі сну. Отак, в напів-сні, роздумував над людським життям, над важливістю жінки для чоловіка. Часто боячись круто змінити своє життя, бо кохання його міняє, вивертає на всі 180 градусів, чоловіки оспівують свою незалежність, прикриваючи нею страх. Та приходить час і з ним вже не просто відчуття, потреба ту незалежність подарувати одній, єдиній, коханій… Приходить час… А тим часом хвилі впевнено несли мене, на Rendez-Vous, до моєї коханої.

Зі сну раптово вирвало боцманівське «стріляй!» і я чуть не перевернувся з крісла-гойдалки. То команда побачила за бортом акулу сімейства Etmopterus perryi, яка хто-зна чому всплила так надовго на поверхню, хоч це і глибоководна рибина. Гарпуни один за одним прорізали воду. Кипів шквал емоцій. А акула, ніби насміхаючись, поринула в теплі сині обійми океану. Спостерігаючи за всім цим, усвідомлював, попри великі мрії життя трапляється чимало буденності. Справ, які ми інколи і не замічаємо, яким не придаємо достатньої уваги. Проте ця акула була б непоганим обідом. А роздумами ситий не будеш.

Поруч пропливав «караван». Сміючись з невдалих наших ловів капітани кораблів навперебій хизувались своїми досягненнями. І хапали трохи заздрощі, бо і сили є, і розумом не обділений, та на скарби ще не вдавалося натрапити. Горе-капітан, який навіть не знав, куди пливе. Та спиняла думка про те, що не один такий. Витончена «Джульєтта», яхта Hanse, круглий рік кочує по світу. І її капітан Евгеній Шкаруба також кочує по світу в пошуках чогось, насолоджуючись попри це кожним днем. Треба б і собі повчитися цього.

Вечоріло. Сонечко ховалося за обрій, небо і океан червоніли. І лінію горизонту важко було роздивитись. Дивувало те, що після недавнього шторму такий штиль. На небі не було ні хмаринки.

В душі творилося щось дивне. Настрій мінявся настільки швидко, що важко було встигати за ним. Щодень ніби всі чотири пори року змінювалися в тій скуйовдженій, стомленій, спраглій за любов’ю душі.

…Глибоко в небі зірки гомоніли з місяцем. Спали всі, мирно похитуючись на водах сонного океану. Коли навколо ні душі, ти ніби сам стаєш світом. Розчиняєшся в ньому, а він в тобі.

Хилило до сну. Злипалися повіки. А життя тихо готувало зустріч.

… А завтра той, що дивиться вдалину, крикне «Земля». Корабель пристане до берега. А там чекатиме Вона. Виглядаючи вдалині мої пурпурові вітрила…

Проголосувати за роботу можна ТУТ