Як так, що навіть через рік реальних військових дій проти найсильнішої армії світу, ми все ще сумніваємося в своїх силах?!

Одним із способів диявола зламати наш дух – це розповсюджувати для нас лише погані новини. Так, це війна, і в нашої країни – тобто в нас із вами – величезні проблеми. Але не забувайте, що ця війна саме тому називається гібридною, що в ній беруть участь не лише солдати, але й всі хто залишився тут, у тилу, – в соціальних мережах, ЗМІ, бабусі на лавочках та ваші колеги по роботі. Кожного разу, коли ви в голос висловлюєте сумніви в нашій перемозі, в нашому керівництві, українських політиках, чи просто, пишете «все пропало», «Порошенко-зрадник» чи фразу «третій Майдан» – ви вже потрапляєте на поле битви. Може це не очевидно на перший погляд, але це правда. Як правда й те, що в такому випадку ви воюєте на боці Путіна. Дуже добре подумайте про це.

Росія терпить неймовірні збитки від цієї війни, не тільки фінансові, але й живою силою. На кожного нашого героя – там сотні трупів. Але подивіться: у них по телебаченню лише позитив, радість та Максим Галкін і “Пєсня года”. У них усе чудово та перкрасно і тепер вони мріють захопити Місяць! І тому вся Росія вірить у свою перемогу. Ми сьогодні – нація депресивних песимістів, яка навіть через рік реальних військових дій проти найсильнішої армії світу все ще сумнівається в своїх силах! Це просто неймовірно! Чим ви думаєте?

Навіть я, людина, яка нічого не розуміє ні в політиці, ні в військовій справі, можу вас запевнити, що в нас не все так погано, як би цього хотіли вороги. Принаймні, все могло бути багато гірше. У нас є герої, які просто добре роблять свою роботу – мочать окупантів. А є ті, хто просто любить попіаритися та посвітити своєю мордою на телевізорі. І саме ті, хто любить піаритися, «видавати з себе експерта», люблять все більше нагнітати ситуацію, демонструючи свою обізнаність. У них завжди було все погано.

Зате, я жодного разу не чув, щоб наші герої так само скавчали через те, що їм погано. Вони всі одноголосно просять тільки одне – дозволити їм воювати на повну силу тоді, коли їм це забороняють! Навіть коли показували вже безногого солдата та запитували, що він хоче найбільше, то він не сказав, що хоче додому чи, що хоче повернути назад свою ногу, чи євро по 8. Він каже, що швидше хоче повернутися до своїх братів на фронт. І так – усі, кого я бачив. Можливо, коли вони тільки йшли в АТО, ще сумнівалися чи боялися. Але вже потім – і не бояться, і не сумніваються.

Тому, всі негайно перестали скігліті. Той, хто робить щось – ніколи не ниє. Ниють тільки в тих випадках, коли просто збоку дивишся, а тобі здається, що він міг би робити ще швидше та якісніше. Але тільки коли сам почнеш щось робити, то переконуєшся, що ці люди себе віддають без залишку. А якщо так, то сумнівів у нашій перемозі немає!

Всім доброго дня та нових перемог! Разом і до кінця! На Москву!