Чотири вершники тернопільського апокаліпсису

Новообрана міська рада тишком-нишком почала працювати. І навіть не скажу вам – більше тишком чи більше нишком. Але портфелі, посади і теплі місця вже поділили і то без особливого пафосу, галасу, феєрверків і духового оркестру. А ось до грошових потоків ще руки не дійшли. Роблю такий висновок хоча б з того, що не було ще жодного скандалу. Але маю великий сумнів, що їх не буде. Бо дуже дивно виглядає оця новоутворена більшість. Особливо, якщо враховувати події в обласній раді, де “Солідарність”, “Свобода” і “Батьківщина” ніяк не дійдуть згоди, хто має бути головним. А ось у міській раді з цим без проблем. Опозиційна “Свобода”, в обнімку з представниками партії влади, запросили до танцю “бютівців” і радикалів. З одного боку, з “бютівцями” ніби все зрозуміло: Тимошенко чітко заявила, що готова об’єднуватися зі свободівцями на місцевому рівні. Але ж при цьому тонко натякнула, що всіма силами на тому ж рівні буде опонувати “порошенківцям”. У Тернополі ж свої розклади. Це там, десь на вершинах політичного Олімпу легко робити різноманітні заяви. А тут біля підніжжя дуже вже хочеться отримати місце за бюджетним столом і то, бажано, десь не у кінці. Стосовно ж радикалів, чий лідер першим покинув парламентську коаліцію, то з ними все ще простіше – навряд чи хтось з місцевих “ляшкістів” має хоча б приблизне уявлення, в чому полягає ідеологія їхньої партії. Крім цих чотирьох вершників, які запросто можуть довести місто до апокаліпсису, якщо не зуміють контролювати свої апетити, у нас ще є представники опозиції.
І що ж ото вони мають робити, при таких розкладах? Не люблю давати поради, бо це справа не вдячна, але тут таки не стримаюся. Відповідь на це питання проста, як бруківка, якою “Нездоланний” встелив шлях до омріяного крісла – бути опозицією. Справжньою. В жодному разі не починати з’ясовувати хто більший опозиціонер. Бо перетворяться на рака, лебедя і щуку і дадуть можливість “Першотуровому” затягти воза міської господарки у такі нетрі, з яких витягнути його потім буде проблематично. Тому потрібно об’єднатися, допомагати собі самим, не зраджувати своїй позиції і контролювати владу. А ще бажано інформувати тернополян про все, що відбувається у стінах міської ради. І не лише на своїх сторінках у Фейсбуці чи якихось сайтах. Потрібно йти до людей, організовувати якісь брифінги, на які запрошувати журналістів, громадських активістів і просто не байдужих. Щоб тернополяни знали про кожен рух за межами правового поля, про кожен підозрілий папірець чи цікаву цифру. Тільки таким чином можна буде стримати цих чотирьох вершників. Бо якщо вони галопом поженуть коней своєї ненаситності і жадібності, нашим дітям дістанеться місто, у якому не буде ні парків, ні скверів, а лише бетонні коробки, супермаркети і багатоповерхові квіткові ринки. А ми ж не можемо це допустити?
Андрій Березовчук