Публічно відмовитися від російського громадянства на підтримку України – можливо і таке

Росіянка за походженням Тетяна Нарк’явічєнє народилася на далекому Сході, в місті Находка, неподалік м. Владивосток. Оскільки тато був прикордонником, сім’я часто переїжджала. Шкільні роки Тетяна провела в Сибіру, Красноярську, Москві. 25 років тому вийшла заміж за литовця і виїхала в місто Каунас, де зараз лікуються багато поранених бійців з України. Там жартують, що Вільнюс – столиця Литви, а Каунас – столиця литовців (через національну однорідність).

Дівоче прізвище Тетяни українське – Васильченко. «Так сталося, що татову сім’ю свого часу вислали в Красноярський край Росії, — розповіла жінка. — Хоча багато родичів залишилися в Україні, а це – майже шістдесят двоюрідних братів і сестер. Мій дідусь-українець під час Великої Вітчизняної війни працював на кораблі коком, борщ для сім’ї завжди готував він. Тато любить вишивати хрестиком – вважаю, це генетично успадкована українська традиція».

В Україну під час Майдану Тетяна приїхала як представник литовської організації з прав людини з приятелем – литовським фотохудожником Юозасом Валюшайтисом, який був у Києві і під час всього періоду Помаранчевої революції. Тоді він вивчив українську мову, завів багато нових знайомств в Україні, став хресним татом для доньки друга Євгена Романенка, лідера гурту «ТаРута», який нині відомий ще як ведучий на сцені Майдану в Києві.

— Вперше я приїхала на Майдан 25 січня 2014-го, через три дні, як загинули перші Герої Небесної Сотні – Сергій Нігоян, Михайло Жизневський, — пригадує Тетяна. — У перший день в Києві з нами трапилася майже містична подія. У Литві я працюю швеєю, тож на подарунок майданівцям привезла національні прапори власного виробництва. Ми з Юозасом були останніми, хто прощався з тілом Михайла Жизневського в монастирі. Ми тоді хотіли залишити прапор з тілом, але священик сказав, що так не прийнято у церкві і порадив залишити стяг після прощання на Майдані. На жаль, через об’єктивні причини ми не встигли туди. Але, як згодом з’ясувалося, наша мрія збулася. Кум Юозаса Женя Романенко був на церемонії прощання з тілом Жизневського і згадав, що в моєму рюкзаку біля сцени є українські прапори, одним вирішив накрити Михайла. Ось так, стяг, пошитий в литовському Каунасі, приїхав у Київ, а звідти він назавжди поїхав в Білорусію.

На майдані Тетяна Нарк’явічєнє публічно відмовилася від російського громадянства. «Так, це був гарний жест, однак і досі не можу позбутися російського паспорта, — розповідає жінка. — Написала лист у Посольства Росії в Києві і Литві, отримала відповідь, що в цьому випадку потрібен особистий візит. З’ясувалося, що згідно зі законодавством Росії, відмовитися від її громадянства практично не можливо, якщо не маєш громадянства будь-якої іншої держави, або 100-відсоткової гарантії, що тобі це громадянство дають. Якщо до такого вчинку вдався чоловік, його ще і в армію призвуть одразу».

В Литві Тетяна Нарк’явічєнє постійно долучається до волонтерської справи, відвідує поранених у місцевих госпіталях, бере участь у зборах і передачі фінансової допомоги українцям. Крім збору коштів, литовські волонтери  активно шукають потрібну техніку бійцям і збирають медикаменти.  Як росіянка відчуває відповідальність за те, що чинить Росія з Україною.

Скільки волонтерів різних національностей допомагають Україні в Литві – порахувати складно. Іноді здається, що вся країна є учасником армії, надією переселенців, хворим та пораненим. Нехай ці благородні справи повертаються до вас сторицею, перевірені друзі України.

Ірина Юрко.

Тернопіль – Вільнюс.

Фото з приватної галереї Тетяни Нарк’явічєнє.