“Обличчя Тернополя”: Тільки вони називають своє місто Файним, – Богдан Боденчук

Гість рубрики “Обличчя Тернополя” у нинішню п’ятницю – Богдан Боденчук – журналіст, член Національної спілки журналістів України, поет, учасник літературної студії “87”, переможець “П’ятого західноукраїнського поетичного батлу 2013”, переможець 2-го Міжнародного конкурсу “Стоп цензурі! Громадяни за вільні країни”(2014), фіналіст поетичного конкурсу “Dictum”, лауреат Фонду Лесі і Петра Ковалевих-2016. Автор збірок “Море”, “Постріл” . В 2012 році закінчив магістратуру Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка. Здобув повну вищу освіту за фахом “Мова і література”, кваліфікація філолог, викладач.

Тернопіль імпонує мені тому, що це місто настільки компактне, що неможливо вийти в центр і не зустріти когось знайомого. Найкращі спогади пов’язані саме з Тернополем. Тут немає місць, які б хотілося уникати.

Зазвичай ходжу їсти у в Файне місто, Козу, Бункермуз, Мамонт, але ці заклади не зрівняються із Старою піцерією, її особливим смаком піци.

Найкращий сувенір із Тернополя  – чашка, на якій зображений Тернопіль, щоб людина пила чай і згадувала де вона була і з ким.

Тернополяни відрізняються від жителів інших міст тим, що тільки вони називають своє місто Файним.

У школі в мене найкраще виходило потрапляти у безглузді ситуації.

У дитинстві не мріяв стати космонавтом чи пожежником. Батьки хотіли, щоб я був хірургом, але це не моє, не вмію людям робити боляче. Мріяв стати відомим художником. Зараз пишу картини, але лише для себе, отримую від цього велике задоволення.

Свою теперішню роботу люблю за те, що я її знаю досконало. Пройшов шлях від блогера до журналіста, а потім – до редактора. Кожна робота вимагає розвитку, тому завжди потрібно бути в русі.

Якби я міг обирати, яке життя прожити, прожив би знову своє, наповнене позитивними моментами, близькими людьми, подорожами, спогадами, навіть моментами болю. “Наше життя в наших руках”, ми самі можемо його змінити, обравши інші двері і з ким в них увійти.

Настане час і я куплю собі дім, в якому створю комфорт і затишок для своєї сім’ї, дім в який  захочеться повертатись з роботи, збиратись великою сім’єю по святах і бачити посмішки найрідніших людей.

Найбільша помилка, якої можна допуститися, сказати щось в гніві до рідної людини, образити її, завдати болю. Щоб зіпсувати щось, може вистачити секунди, щоб виправити – може не вистачити і цілого життя.

Мені подобається бути добрим і щирим. Незважаючи на все, потрібно вміти пробачати і дарувати добро людям.

Найчастіше сумую через те, що певні люди зникли із мого життя, що деякі щасливі моменти вже не можна прожити знову.

У старості уявляю себе, насамперед, хорошим батьком, дідусем, до якого приїжджають внуки, людиною, яка завжди писала про море. У старості, міцно тримаючи за руки дружину, мрію йти біля цього моря. Чи стану відомим журналістом чи письменником, чи багатим – не так вже й важливо, важливо – прожити життя в гармонії з собою і з коханою людиною.